РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ЗАГАЛЬНОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ ГРОМАДЯН НА ОКРЕМИХ
КАТЕГОРІЯХ ЗЕМЕЛЬ
Реалізація земельного права передбачає правила поведінки, порядок і форми їх
здійснення. До основних форм реалізації земельного права належать: використання
суб’єктивного права на вчинення певних дозволених дій, дотримання встановлених
заборон та виконання визначених обов’язків [115, с.170-171]. Відтак, реалізація
права загального землекористування передбачає наявність дозволів, заборон,
зобов’язань щодо використання певної групи земель, які становлять об’єкт
відповідного права. У свою чергу відповідна група земель має регламентований
правовий режим, тобто встановлений правовими нормами порядок, який визначає
поведінку суб’єктів земельних правовідносин з метою забезпечення раціонального
використання земель і задоволення різноманітних потреб заінтересованих осіб
[78, с.16].
Правовий режим земель передбачає порядок та умови використання за цільовим
призначенням, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористувачів,
здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним
використанням землі і додержанням земельного законодавства тощо [115, с.260].
Тому дослідження реалізації права загального землекористування щодо окремих
категорій земель (груп земель в межах певних категорій) має здійснюватись у
поєднанні з аналізом їхнього правового режиму.
2.1. Здійснення права загального користування в межах населених пунктів
Населення будь-якої країни зосереджується в межах заселених земельних
територій. Відповідно земля є операційною базою для системи розселення в країні
шляхом створення сільських та міських поселень, в чому проявляється соціальна
функція землі [76, с.6]. Згідно із Законом України від 7 лютого 2002 року “Про
Генеральну схему планування території України” [27] до передумов використання
території України, що сприяють її соціально-економічному розвитку, належить
розвинута мережа населених пунктів. При цьому земельні ресурси у межах
населених пунктів виступають найважливішим природним засобом життєдіяльності і
природною умовою життєзабезпечення [119, с.246].
На законодавчому рівні та в доктринальних підходах обґрунтовувалось існування
відповідної категорії земель – земель населених пунктів. Ці землі є місцем
постійного проживання всього населення країни і базою зосередження основної
маси фінансових вкладень. Землі в межах населених пунктів використовуються як
база для розгортання виробничої й іншої суспільно корисної діяльності людей, а
також для задоволення культурно-побутових та інших потреб населення [90]. Вони
не однорідні за цільовим призначенням і поділяються на землі житлової та
громадської забудови; землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та
іншого призначення ... землі загального користування [113, с.235].
Прийняття ЗК України обумовило зміну правового режиму заселених земель. У цьому
документі не знайшли свого закріплення землі населених пунктів як окремої
категорії земель, натомість виділено землі житлової і громадської забудови.
Відповідно до ст. 38 ЗК України до них відносяться земельні ділянки в межах
населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови,
громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Виділення нової категорії земель не усунуло проблеми розмежування земельних
ділянок усередині меж населених пунктів, що використовуються не лише для
житлової і громадської забудови, але і для задоволення інших індивідуальних і
публічних потреб населення. Одним з головних призначень земельного фонду в
межах міст є задоволення житлово-побутових, культурно-оздоровчих, виробничих
потреб населення [128, с.11]. Значні території при цьому використовуються для
забезпечення внутрішньо міського руху, масового відпочинку населення, розвитку
зв'язаної з цим соціально-культурної інфраструктури, задоволення
культурно-побутових потреб населення [88, с.105] шляхом реалізації права
загального землекористування без одержання будь-яких дозволів необмеженим колом
осіб.
Землі загального користування в населених пунктах є першочерговим об’єктом
реалізації права загального землекористування громадян, що зумовлено їх
винятковим значенням в процесі життєдіяльності людини. Землі загального
користування призначені для розміщення різного роду загальнодоступних об’єктів,
що обслуговують культурно-побутові, гігієнічні й інші потреби міського
населення (переважно на безоплатній основі за рахунок місцевих бюджетів) [90,
с.44; 162, с.15]. На землях загального користування розташовані транспортні й
інші артерії. На їх території знаходяться об’єкти міського благоустрою і місця
масового відпочинку міських жителів. Законодавець визначає перелік земель
загального користування: майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі,
парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів
тощо (ст.83 ЗК України).
Останнім часом, на законодавчому рівні не приділялось достатньої уваги
правовому режиму земель загального користування, вони окремо не врегульовані у
складі жодної категорії земель і водночас не отримали належно оформленого,
самостійного правового режиму. У літературі про необхідність відповідних
досліджень йшлося як у радянський період (Аксеньонок Г.О., Ерофеев Б.В. [86,
с.157; 106, с.204]), так і в роботах сучасних авторів: Андрейцева В.І., Шульги
М.В. [76, с.8; 190, с.100]. Прийшов час приділити більше уваги вивченню
правового режиму усіх земель загального користування, і виробити
науково-обґрунтовані підходи щодо їх використання в процесі реалізації права
загального землекористування громадя
- Киев+380960830922