РОЗДІЛ 2
СТАНОВЛЕННЯ І.В.ЛУЧИЦЬКОГО ЯК НАУКОВЦЯ
Життєвий шлях Івана Васильовича Лучицького був наповнений багатогранною
науковою та громадсько-культурною діяльністю. Своєю невтомною працею він вніс
значний вклад у розвиток історичної науки та у справу відродження історії та
культури своєї держави.
Іван Васильович Лучицький (В.; И.Л.; Л.; Л-ий; И.; Л-кий; (,И.); Фра-Мориель;
X.; F. M-l; Fra Moriel) [1 Масанов И.Ф. Словарь
псевдонимов.–Т.2–3.–М.,1949.–С.745.] народився 2 червня 1845 року в
Кам?янці-Подільському. Родина Лучицького – давня у Волинському краї. Один з
предків був у ХVІ столітті укладачем першої типографії Острозького (і навіть
судився за „опозицію” начальнику типографії). [2 Тарле Е.В. И.В.Лучицкий: К
пятидесятилетию его научно-литературной деятельности. 1863–1913 // Голос
минувшего.–1914.–№1.–С.42.] Пращури матері Івана Васильовича – вихідці з
Рязанської губернії.
Єдиний син в родині, Лучицький І., не мав товаришів і ріс в оточенні дорослих
до 13-літнього віку. Його батько, Василь Іванович Лучицький, викладав давні
мови в духовній семінарії, заслужив серед вихованців репутацію кращого вчителя.
Серед давніх мов батько І.Лучицького викладав давньо-єврейську мову, і це
давало привід до зближення з місцевими гебраїстами, равинами, які приходили для
вчених розмов до вчителя семінарії, і тоді ж малий хлопець зміг познайомитись з
цими надзвичайно цікавими представниками єврейства, до яких він завжди ставився
з великою симпатією і прихильністю. [3 Грушевський О. Пам’яти проф.
І.В.Лучицького // Наше минуле.–1918.–№3.–С.100.] Через саркастичне ставлення до
релігійних ритуалів батько змушений був перейти до світського учбового закладу.
Сина він підготував до вступу одразу у третій клас Кам’янець-Подільської
гімназії. У 1857 році в цьому учбовому закладі ще панували миколаївські
порядки. Військові вправи, маршування, щоденні нещадні тілесні покарання учнів
– ось що зустріло хлопчика у гімназії. В розмові зі своїм учнем Є.Тарлє,
І.В.Лучицький згадував, що інспектором був якийсь Шульгін (незабаром помічник
попечителя Віленського округу), що морив учнів стоянням у церкві та вимагав
механічного заучування („звідси і до сих пір”) підручника протоієрея Скворцова,
який був написаний досить незрозумілою мовою. [4 Тарле Е.В.Вказана
праця.–С.43.]
В перший день занять хлопчик був наляканий загрозою тілесного покарання, а на
другий день – і покараний за якусь дрібницю. Наслідком цих перших вражень була
нервова гарячка, від якої він відійшов лише через три місяці. Цей випадок, і
взагалі вся атмосфера, в якій проходило дитинство, вплинули на характер
І.В.Лучицького, усілякого роду пригнічення було для нього неприйнятним. З 1858
року шкільний режим став іншим: припинилося маршування, з’явилися нові
викладачі, які зовсім по іншому ставилися до учнів. А ще через рік (І.Лучицький
був тоді в 5-му класі) гімназію відвідав і новий попечитель округу, відомий
М.І.Пирогов. У І.В.Лучицького про нього залишилося величезне враження, радісне,
про яке він згадував і через багато років не без хвилювання. В той день він
зрозумів яким має бути педагог. „Це враження, бесіди з новими молодими
вчителями – все це зміцнило в мені те, про що я вперше дізнався від батька,
ідею правди і справедливості, ідею любові до ближнього” [5 Там само.], –
розповідав пізніше Іван Васильович. І, з погляду на життя І.В.Лучицького, не
можна не згадати слова Пирогова, спрямовані юному І.Лучицькому: „Я сподіваюсь
ви будете гарно навчатись і з вас вийде гарний діяч в майбутньому” [6 Там
само.].
З п’ятого класу І.Лучицький мріяв стати математиком і поступити на математичний
факультет. Заняття математикою залишили в його розумі значні відбитки:
прагнення до точності й до повноти аргументації. Характерним було і коло його
читання. В сьомому класі юнак вже читав серйозні історичні твори. Займаючись по
реакційному підручнику М.В.Устрялова [7 „Русская история”, написана
М.В.Устряловим у 1836 р. і доповнена в 1842 р., була затверджена як офіційний
підручник.], І.Лучицький втратив інтерес до рідної історії. Підручник Устрялова
ніяк не міг захопити учнів і посіяти любов до історії. Це була суха книжка і
ніколи б не змогла зацікавити минулим. [8 Грушевський О. Вказана праця. –
С.100.] „Цей підручник, з його відомим „едва ли не жид” відносно кожного іншого
самозванця, викликав в мене сміх”, – зізнається І.В.Лучицький. Трохи більше
давав підручник В.Я.Шульгіна [9 В.Я.Шульгін читав загальну історію в Київському
університеті з 1849 по 1862 рік. Видав „Курс истории средних веков”. – К, 1852
та „Курс истории нового времени”.–К,1861.], який заохотив юнака до загальної
історії. З історії, І.Лучицького перше, що зацікавило – це боротьба Нідерландів
з Філіпом ІІ. Зацікавила вона своїм героїчним характером і гаслом визволення
з-під релігійних утисків Іспанії. Нідерландську революцію В.Шульгін трактував
як національний рух і виступ проти католицизму. [10 Иванов Ю.Ф. И.В.Лучицкий –
выдающийся ученый, педагог и общественный деятель // Вопросы
истории.–М.,2000.–№1.–С.150.] Це співпадало з настроями І.Лучицького,
створеними змушеними походами по неділях і святах до церкви та заучуванням
Закону Божого.
Захоплення математикою все ж продовжувалось до сьомого класу, коли в руки юнака
потрапили книги Гізо („История цивилизации в Европе”) і Шлосера („История ХVІІІ
века”). Ці книги призвели до повного перевороту в його розумовому житті. Впливу
Шлосера І.В.Лучицький приписує остаточне сформування своїх етичних поглядів і,
зокрема, закріплення ненависті до будь-якого насильства. Шлосер закінчив те, що
було розпочато батьком І.Лучицького і
- Киев+380960830922