РОЗДІЛ 2
ЧОРНОМОРСЬКІ АДМІРАЛТЕЙСЬКІ ПОСЕЛЕННЯ У 1790-1829 РР.
2.1. Передумови та причини виникнення поселень у кінці XVIII ст.
Друга половина XVIII ст. позначилася новими процесами в соціально-економічному
житті Російської держави. В надрах феодальної суспільно-економічної формації
виростав капіталістичний уклад. Не стояла осторонь цих явищ і Україна. Елементи
буржуазних відносин проявлялися у дальшому розвитку поміщицького та селянського
господарств, ремесел, промислів, мануфактур і торгівлі. На території
Слобожанщини й Лівобережжя прискорилися темпи зростання промисловості, помітні
зрушення мали місце також у сільському господарстві. Проте відносна вузькість
тогочасного внутрішнього ринку, який не міг повністю поглинути товарну
продукцію, гальмувала його розвиток. За цих умов все більшого значення набирав
зовнішній, насамперед, західноєвропейський торговий ринок. У відкритті нових
зручних комунікацій з західноєвропейським ринком найбільше були зацікавлені
поміщики України і прилеглих до неї губерній Росії, особливо чорноземних, що
географічно тяжіли до Чорного й Азовського морів. Природні умови дозволяли
набагато збільшити тут сільськогосподарське виробництво, але відірваність від
зовнішнього ринку через віддаленість від портів Балтійського моря і складність
доставки вантажів до них перешкоджала цьому. Тому у другій половині XVIII ст.
розв’язання чорноморської проблеми стало одним з найважливіших і невідкладних
зовнішньополітичних завдань Російської держави. Багаті, але слабо заселені й
майже не освоєні простори Північного Причорномор’я все більше привертали увагу
панівного класу - російського дворянства. Воно розуміло, що із здобуттям
вільного виходу через Чорне море на європейські ринки ці землі стануть джерелом
великих прибутків.
Щоб здобути вільний вихід до Чорного й Азовського морів, Росія двічі – у
1768-1774 і 1787-1791 рр. - вела виснажливі війни проти Туреччини. Нарешті, у
кінці XVIII ст. чорноморська проблема була вирішена. Відвойована південна
третина України відкрилася для економічного розвитку.
Прагнучи прискорити заселення своїх південних володінь, царський уряд став на
шлях максимального стимулювання цього процесу. Так, ще у 1743 р. царський уряд
офіційно дозволив козакам і посполитим Лівобережжя селитися на землях правого
берега Дніпра, з 1760 р. дозвіл на переселення був поширений на весь південний
край. Одночасно велике значення надавалося поверненню з-за кордону і поселенню
тут втікачів, насамперед селян. У 1741 р. вийшов царський указ, за яким
дозволялося «прямых российских подданых» приймати на поселення в степах за
Дніпром. Аналогічні заходи вживались і щодо розкольників. Указами 1734 і 1755
рр. їм надавалась можливість повертатися в Росію і селитися на південних
землях. Через спеціальних емісарів укази активно пропагувалися серед населення
Правобережжя. Все це відігравало велику роль у прискоренні колонізації краю,
оскільки стимулювало масове повернення втікачів з їх наступним поселенням на
вільних землях Півдня [176, с.511-512].
У 1779 р. був виданий указ, який дозволив біглим селянам, солдатам, запорожцям
і українським посполитим повертатись із-за кордону і селитись на Півдні
України. В цьому році були розроблені та запроваджені пільги переселенцям:
звільнення на два роки від податей і повинностей, отримання земельних ділянок,
будівельних матеріалів. У 1781, 1783 і 1787 рр. були видані укази, які
заохочували заселення Північного Причорномор’я [244, с.21-22]. Наприклад, у
1781 р. було дозволено в межі Південної України переселяти власних і куплених
селян [176, с.525-526].
Великі надії правлячі кола Росії покладали на переселенців з-за кордону, з
числа яких передбачалося створити на Півдні військово - землеробські поселення
і тим самим сприяти економічному розвитку та посиленню військового потенціалу
краю. З метою заохочення емігрантів на поселення в межах Південної України
царський уряд у 1763 і 1785 рр. видавав маніфести, якими закликав колоністів
з-за кордону, обіцяючи їм землі і великі пільги. Крім того, власті поселяли на
південних землях майстрових, казенних селян, яких приписували до державних
підприємств, каторжників тощо [176, с.511-512].
Інтенсивне заселення південних степів і порівняно слабке поширення
феодально-кріпосницьких відносин стали найважливішою передумовою швидкого
розвитку продуктивних сил, піднесення сільського господарства і промисловості
краю. У 1764 р. царський уряд затвердив спеціальний «План про роздачу в
Новоросійській губернії казенних земель для їх заселення», мета якого полягала
в тому, щоб максимально прискорити господарське освоєння краю. Дозволялось
наділяти землею не лише дворян, а й людей «всякого звання» (за винятком
кріпаків). Отже, царизм в інтересах прискорення освоєння краю тимчасово
поступився тут одним з основних привілеїв дворянства - правом монопольного
володіння землею. За «Планом» земля Новоросійського губернії розбивалася на
ділянки розміром 26 десятин (з лісом) і 30 десятин (без лісу), дроблення яких
заборонялося (згодом розміри земельних ділянок збільшувалися до 60 десятин).
Широка роздача землі з державного земельного фонду зумовила створення за
короткий час основних типів господарств - державних селян і поміщицького [176,
с.516-517].
Заселення краю сприяло розвитку сільського господарства. Основною
сільськогосподарською культурою стала пшениця «арнаутка», найбільш пристосована
до місцевих умов. Сіяли також овес, просо, жито, коноплі. На землеробство
негативно впливали часті неврожаї і недороди, сарана, масовий падіж худоби під
час епізоотій та від холодів. Поряд з землеробством поширювались городництво,
садівн
- Киев+380960830922