РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА УМОВИ РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ВИЩОЇ АГРАРНОЇ ОСВІТИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ
2.1. Політичні та соціально-економічні передумови
реформування системи аграрної освіти
Досвід аграрної освіти свідчить про те, що бувають певні періоди, коли питання її реформування постає особливо гостро і потребує нового вирішення та більш глибокого обґрунтування. Ці періоди, як, правило, характеризуються кризовими явищами в освіті, які, у свою чергу обумовлені невідповідністю між існуючим змістом освіти і новими досягненнями та завданнями, які виникають перед суспільством на певному етапі їх історичного розвитку. Саме такий період переживаємо сьогодні і ми, і тому виникає об'єктивна необхідність звернутись до передумов, вихідних засад і принципів реформування аграрної освіти в Україні.
90-ті рр. ХХ ст. - початок ХХ ст. характеризуються глобальними змінами в суспільному житті України. Найвизначніші з них - перехід до державної самостійності, становлення ринкової економіки, прийняття Конституції, демократизація суспільства тощо.
Важливою історичною подією стало прийняття Верховною Радою УРСР "Декларації про державний суверенітет України" (від 16 липня 1990 р., № 55-ХІІ), в якій проголошено про виключне право народу України на володіння, користування і розпорядження її національним багатством. Власністю народу України були проголошені земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходились в межах території Української РСР, весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України [48, с. 597].
"Декларація про державний суверенітет України" відкрила перспективу незалежного існування, а разом з тим - глибоких ринкових перетворень, які були започатковані одночасно з економічною реформою з часу прийняття Закону УРСР "Про економічну самостійність Української УРСР" (від 3 серпня 1990 р.). Цим законом було встановлено, що власність в Україні виступає в таких формах, як державна, колективна, індивідуальна (особиста і приватна трудова власність) та інші, передбачені законом форми власності"[57]. Такі ж форми власності були підтверджені Законом УРСР "Про власність" (від 7 лютого 1991 р.) [56].
З липня 1990 по липень 1991 р. прийнято ряд Законів, в яких містилися настанови щодо напрямків і шляхів утвердження економічної самостійності України. Це, насамперед, Закон України "Про ціни і ціноутворення", "Про державну податкову систему в Українській РСР", "Про бюджетну систему Української РСР", "Про підприємництво", "Про власність", "Про банки і банківську діяльність", "Про підприємництва в Українській РСР", "Про систему оподаткування", "Про цінні папери і фондову біржу" та ін [153, с. 15-22; с. 87-92; с. 102-109; с. 143-145; с. 155-160].
Сприятливі природно-географічні умови та висока родючість земель історично зумовили аграрний характер господарського комплексу України. Аграрний сектор займає важливе місце в економічній структурі сучасної України, так, як в агропромисловому комплексі (АПК) нашої країни зосереджена більша половина функціонуючих нині виробничих фондів, виробляється близько 50 % валового суспільного продукту, 2/3 товарів народного споживання, прямо чи опосередковано формується 70 % зведеного бюджету, зайнято близько 40 % працюючого населення [160, с. 20]. Тому високий рівень його розвитку є не лише основною умовою продовольчого забезпечення населення, а й важливим фактором успішного вирішення проблем державотворення, утвердження нових форм власності та господарювання на принципах ринкової економіки, змін у соціальній структурі українського суспільства.
Необхідність відродження агропромислового комплексу України спонукала до прийняття реформаторських рішень, що передбачали ліквідацію державної монополії власності на землю та становлення її різноманітних форм, а надалі - трансформаційні перетворення з наданням пріоритетних прав приватній власності.
Аграрна, в тому числі земельна, реформи розпочались в Україні понад десяти років тому. У вказаний період прийняті спеціальні законодавчі та нормативні акти з питань розвитку агропромислового комплексу України. З урахуванням основоположних настанов щодо утвердження економічної самостійності України, у жовтні 1990 р. був прийнятий Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України" [59]. В ньому проблеми власності відображались у двох статтях. У третій статті говорилось про право трудових колективів і кожного його члена визначати форми власності та організації виробництва у порядку, встановленому чинним законодавством. У четвертій статті узаконювалась рівність всіх форм господарювання в агропромисловому комплексі як в організації виробництва, так і у володінні своєю продукцією. При цьому давався перелік цих форм: а) селянські (фермерські) господарства; б) колгоспи; в) радгоспи; г) підсобні сільські господарства підприємств і організацій; д) переробні та інші підприємства; е) кооперативи; є) акціонерні товариства; ж) орендні колективи; з) особисті підсобні господарства громадян [59, с. 604].
18 грудня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Земельний кодекс, де було задекларовано базові положення аграрних відносин, зокрема, визнавалось право приватної власності на землю. Одночасно була прийнята Постанова Верховної Ради України "Про земельну реформу" (від 18 грудня 1990 р., № 563-ХІІ), де виголошувалось, що всі землі держави з 15 березня 1991 р. стають об'єктом земельної реформи [82]. Згідно з вищезгаданими документами було проведено інвентаризацію та перерозподіл земель, виділені землі запасу. Паралельно розроблялись проекти формування і встановлення меж територій сільських Рад, в тому числі землекористування.
У жовтні 1991 р. було затверджено концепцію роздержавлення і приватизації землі. Передбачалося, що з 1992 р. колгоспи будуть перетворені у вільні господарські товариства. При цьому забезпечувалося право кожного колгоспника на вихід із колгоспу і створення приватного
- Київ+380960830922