РОЗДІЛ II
ВИЩА ОСВІТА В ДОНБАСІ У 1920 - НА ПОЧАТКУ 1940-х рр.
2.1. Зародження вищої освіти в Донбасі та її розвиток у 1920-ті роки
Основою підготовки кваліфікованих кадрів, а отже й передумовою успішного економічного та культурного розвитку держави є освіта. Досить актуально проблеми вищої освіти постають в умовах перебудови галузі в умовах незалежності. З огляду на це, важливого значення набуває всебічне вивчення реґіонального аспекту розвитку вищої освіти у першій половині ХХ століття, що дає можливість зрозуміти та проаналізувати процеси, котрі впливали на формування й розвиток освіти в Україні та Донбасі зокрема, простежити вплив на неї політики партійного керівництва, дослідити зміни, що відбулись в мережі її установ.
На вивченні проблем освіти України першої половини ХХ століття зосередили увагу В. Липинський, М. Мірошниченко, А. Сасімов, безпосередньо питання розвитку освіти Донбасу зазначеного періоду привернули увагу Д. Спиридонової, В. Курила, М. Бистрої. Окремих аспектів даної проблематики торкнулись у своїх дослідженнях І. Кліцаков, В. Майборода, С. Гнітько, І. Богінська, О. Лаврут, М. Кузьменко та інші.
При розбудові Радянської держави гостро поставала проблема підготовки висококваліфікованих спеціалістів, яку могла забезпечити вища школа, котра разом з тим виступала ще й важливим ідейним, організаційним та виховним чинником. Однак організація культурно-освітньої роботи в Україні та Донбасі зокрема відбувалась у складних умовах, що пояснювалось труднощами соціально-економічного розвитку, повоєнною розрухою, голодом в країні тощо.
До мережі вищих навчальних закладів України на початку 1920-х років належали інститути, що протягом 4-5 років готували спеціалістів-організаторів широкого профілю й технікуми, які за 3-4 роки випускали спеціалістів вузького профілю для народного господарства. До останніх були прирівняні й вищі педагогічні курси. Технікуми та інститути поділялись на групи: індустріально-технічні, сільськогосподарські, соціально-економічні, медичні, педагогічні й художні [1]. Протягом 1920-1921 рр. в інститути народної освіти були реорганізовані університети УСРР.
Прийом до технікумів допускався з числа осіб з 17-річного віку, що пройшли не менше 2-х років навчання в школі 2-го ступеня або отримали відповідну підготовку, а також осіб, зайнятих на виробництві [2]. В інститути, крім робітфаків, допускались особи з 18-річного віку після закінчення профшкіл з виробничим стажем [3].
Мережа установ вищої освіти УСРР відрізнялась від РСФСР, де технікуми вважались середньою школою та були сходиною до вищої освіти, а по профосвіті зберігався університет. Так, уже в лютому 1921 р. на Україні нараховувалось 38 інститутів та 103 технікуми, у яких навчалось майже 80 тисяч студентів, у РСФРР чисельність вузів у той час нараховувала 67 установ, у яких навчалось майже 40 тисяч студентів (таблиця 2.1.1).
Таблиця 2.1.1
Професійно-технічна та спеціально-наукова освіта РСФСР і УСРР
(станом на 1 лютого 1921 р.) [4]
Навчальний закладРСФСРУСРРкількістьУ них студентівкількістьУ них студентівВузи67388473856915Робітфаки347345132500Технікуми2594159710322205Профшколи, довготермінові курси
2510
681
665
57627Короткотермінові курси6113860448634515
Згідно із союзним договором НКО УСРР був самостійним від НКО РСФСР, зв'язки між ними підтримувались шляхом регулярного обміну законодавчими інформаційними матеріалами, організацією спільних з'їздів та нарад з питань освіти [5].
На Всеукраїнських нарадах із питань освіти у Харкові (1920 р.) костантувався незадовільний стан щодо освітнього забезпечення та професійної підготовки кадрів у Донецькій губернії [6]. Зокрема, йшлося про те, що "...в Донбасі до 1920 р. не було культурного центру, ні вузів, ні кадрів наукових сил". Донецький губернський відділ народної освіти був створений 28 січня 1920 р. у Бахмуті [7], проте він не міг самостійно вирішувати питання забезпечення академічного ядра в реґіоні [8].
З огляду на складність ситуації всі губернські відділи народної освіти України були зобов'язані сприяти розвитку культури в Донбасі та направляти працівників вищої кваліфікації для роботи в реґіоні [9]. Наприклад, протягом 1921 і 1922 рр. за постановами Наркомосу УСРР у вузи Донбасу було надіслано 150 викладачів, у тому числі 25 професорів з вузів Києва, Харкова, Одеси, Полтави, Катеринослава та інших міст [10].
До мережі професійно-технічної освіти Донбасу до 1920 р. належали нижчі технічні училища, професійно-технічні школи та курси. Станом на 1 серпня 1920 р. в Донецькій губернії нараховувалось 118 професійних навчальних закладів (таблиця 2.1.2) [11].
Фахівців з вищою освітою для промисловості Донбасу готували Новочеркаський політехнічний інститут, Катеринославський та Петроградський гірничі інститути, Петербурзький та Харківський технологічні інститути й Московська гірнича академія [12]. Наприклад, у 1921 р. з Донбасу у різні вузи було відкомандировано 400 чол. [13]. Проте у цих навчальних закладах загалом навчалось не більше 2000 студентів, а щорічний випуск не перевищував 60-70 осіб [14].
Таблиця 2.1.2
Установи професійної освіти Донецької губернії (на 1.08.1920 р.)
НазваКількістьПрофесійно-технічні училища20Політехнікуми 6Соціально-економічні школи9Сільськогосподарські училища9Нижчі сільськогосподарські училища3Довготермінові та короткотермінові курси з підготовки робітників гірничих спеціальностей (відкрито та підготовлено до відкриття)біля 60Курси з бджоловодства, бухгалтерії та діловодства6Курси з кооперації2Короткотермінові курси з підготовки працівників для сільськогосподарських училищ3Всього118
Спеціалістів середньої кваліфікації готували Лисичанське гірничотехнічне училище, Лисичанська штейгерівська школа (з 1873 р.), Горлівське приватне училище ім. С. Полякова (з 1878 р.). Робітники з нижчою освітою (десятники та монтажники) комплектувалися з кадрів досвідчених робітників, які часто не мали ніякої теоретичної чи
- Київ+380960830922