РОЗДІЛ 2
СОЦІОЛОГІЧНА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ СВІТУ СПОРТУ
2.1. Спорт як соціальний інститут
Будь-яка наука, як правило, диференційована, складається з кількох галузей чи
окремих дисциплін. Серед самостійних наукових дисциплін системи соціологічного
знання можна виділити і соціологію спорту – галузь соціології, яка розглядає
спорт як соціальне явище, вивчає його структуру, функціонування і розвиток.
Соціологія спорту аналізує свідому ігрову діяльність, що залежить від
внутрішніх та зовнішніх факторів розвитку індивіда й суспільства. На сучасному
етапі розвитку соціуму спорт стає технологією формування фізичних і духовних
якостей людини, “зміцнення її здоров’я, підготовки до праці та інших суспільно
необхідних видів життєдіяльності. Заняття фізичною культурою і спортом
передбачають не тільки духовну активність, а й усебічні знання людини про своє
тіло і свої можливості” [Соціологія. Короткий енциклопедичний словник, 1998, с.
576].
Для проведення соціологічного аналізу спортивного середовища, виявлення
перспективи його розвитку необхідно визначити сутність цього соціального явища,
розглянути основні способи його соціологічної інтерпретації.
Соціологія систематизувала багато підходів до розуміння такого складного явища,
яким є спорт. Чимало дослідників розглядають сутність спортивної діяльності як
гру. Таке розуміння започаткував іспанський філософ Х. Ортега-і-Гассет, до
робіт якого постійно звертаються теоретики спорту. Він відводив грі головну
роль у житті людини й суспільства, вважаючи, що всі інші види діяльності,
пов'язані з досягненням яких-небудь практичних, утилітарних цілей, мають
другорядне значення. Ігрова ж діяльність, на думку вченого, має для людини
сутнісний зміст і значення, оскільки в її безцільності споконвічна життєва
активність виявляється органічно та невимушено, має творчий характер.
Кращий приклад такої безцільної напруги сил і творчості Х. Ортега-і-Гассет
вбачав у спорті, як категорії вищих форм діяльності. У своїх роботах він
висунув тезу про те, що саме спорт є основою культури та цивілізації, що
культура – дочка не природи, а спорту [Ortega-y-Gasset, 1963, с. 10]. Проте
згодом, коли у 20-30-ті роки ХХ століття спортивні відносини стали
обумовлюватися залежністю цілей і цінностей спорту від політики й економіки,
Ортега-і-Гассет розкритикував спорт і взагалі відлучив його від культури.
Філософ зробив висновок, що у XX столітті спорт утратив своє значення.
Подібна точка зору й у відомого німецького дослідника Й. Гейзінги. Для нього
спорт – одна з форм ігрової діяльності, яка, втрачаючи чистоту гри, перестає
бути фундаментальною компонентою культури, стає периферійною. Особливо
негативно в цьому плані Й. Гейзінга оцінює сучасний спорт: у ньому значно
розширюється сфера необхідної професійної підготовки, витісняючи при цьому
споконвічний ігровий зміст звичайною продуктивною працею [Хейзинга, 1997, с.
193].
Подеколи появу спорту пов'язують із релігійними обрядами. У давнину були
спеціальні форми підготовки й проведення ініціацій, тобто посвяти юнаків у
чоловіків, які обов’язково містили і фізичні вправи. Отже, розвиток фізичної
культури людини був критерієм її готовності до соціального життя, відповідністю
нормам соціальної поведінки. Деякі дослідники протиставляють релігію спорту:
останній, на їх думку, виник і сформувався як альтернатива релігії, його
заміна. Оскільки в XIX-XX століттях вплив релігії значно послабшав, а потреба в
тих соціальних формах і діях, які вона наповнювала змістом, залишилася, – спорт
почав виконувати цю функцію. Він створив новий культ зі своїми кумирами і
служителями, із шанувальниками і прихильниками, створив нові ритуали й обряди,
нові форми масової дії. Результати вивчення взаємозв'язку спорту та релігії
знайшли відбиток у сучасних дослідженнях [Фарберов, 2001; Малеев, 1932; Церква
і спорт на шляху до співпраці, 2003].
Відомий західний соціолог спорту Г. Люшен розглядає сучасний спорт як явище
протестантської культури. При цьому він спирається на ідею М. Вебера про
протестантську етику. Протестанти завжди вирізнялися прагненням здобути освіту,
розвивати торгівлю й промисловість, бути успішними. Віра в те, що успіх – знак
божої благодаті, зробила для них досягнення мети культом. Спорт надав для цього
широкі можливості [Люшен, 1979, с. 117].
У наукових працях, орієнтованих на марксистський підхід, виникнення спорту
розглядається як похідна трудової діяльності, а також суспільної потреби в
ефективних способах формування й розвитку необхідних фізичних і духовних
якостей людини. Це одна з популярних концепцій. Водночас варті уваги й інші
точки зору, оскільки по-перше, вони пов'язують появу спорту з важливими
компонентами культури; по-друге, у різні епохи спорт мав відмінні характер і
тип зв’язку з цими компонентами, а отже, міг мати і мав інше, ніж для нашого
часу, соціальне значення.
Порівняльні соціологічні та культурологічні дослідження показують, що в
родоплемінному суспільстві змагання спортивного характеру не мали обов'язкової
чи істотної компоненти культової обрядовості. Дослідники древніх культур
пов'язують змагання з дуальністю племінної організації. Таємні юнацькі та
чоловічі спілки, обряди посвяти в ці союзи формувалися в добу переходу від
матріархату до патріархату, а в змаганнях одна частина племені виступала проти
іншої, причому змагання завжди були соціально марковані.
В античній Греції змагання присвячувалися Зевсу, Посейдону, Аполлонові,
богам-заступникам полісів. Згодом, у рабовласницькому суспільстві, спортивна
діяльність уже сполучалася з іншими культовими діями. Так, у слов'ян і
германців вона влаштовувалася на
- Киев+380960830922