РОЗДІЛ 2 ЛЕКСИЧНІ, ФРАЗЕОЛОГІЧНІ ТА СИНТАКСИЧНІ КОНСТРУКТИ МЕМУАРНИХ ТЕКСТІВ
ЄВГЕНА ЧИКАЛЕНКА
2.1. Лексико-семантичне поле “українство”
2.1.1. Ключове слово “українство”
Українство як широкий спектр семантичних і структурно-текстових зв’язків
виступає збірною іменниковою назвою. В ідіолекті Є.Чикаленка це високочастотне
слово. Досліджувані контексти засвідчують три лексико-семантичні варіанти цієї
назви:
1. Суспільний рух, пов’язаний з українською національною ідеєю, національним
відродженням початку ХХ ст., напр.: “24 червня 1909 р. В розмовах зо мною він
[Мельник] виявляв великий інтерес до українства, а коли я подарував йому
повного “Кобзаря”, а потім “Історію України” Аркаса, то він був несказанно
радий і вдячний мені” [Чик. Щ. І, 61]; “1 листопада 1912 р. Мені розказувала
С.Ф.Русова, що Л.М.Жебуньов глузував з її сина Михайла, коли той цікавився
українством: казав, що це пуста забава гулящих людей. Але урочисте святкування
100-літнього ювілею української літератури в Полтаві 1902 року розкрило йому
очі, і за цих 10 років він вивчився писати і говорити по-українському і
захопився українством так, що рівного йому по енергії я не знаю” [Чик. Щ. І,
242].
2. Українці як етнос, напр.: “10 березня 1911 р. Піснячевський признався, що
після одного літа, проведеного в редакції “Ради”, він вирішив був зовсім
зректись українства, навіть говорити по-українському перестав, але потім, коли
переїхав далеко від редакції, то знов прийшов до пам’яти” [Чик. Щ. І, 159];
“Коли я якось приїхав до Києва, коли там грав І.К.Карпенко-Карий, то ми з ним
ходили до Житецького і В.Б.Антоновича, то й тоді мені кинулася в очі ріжниця
між двома найвидатнішими тодішніми стовпами українства” [Чик. Сп., 177].
3. Нерозчленоване поняття українського етносу і української ідеї, напр.:
“Прихильне відношення о.Василя до українства ще більше прив’язало мене до нього
і постепенно ми стали близькими приятелями до самої його смерти. [Чик. Сп.,
73]; “У великій кватирі директора Сирітського дому Ол.Ол.Андрієвського
зібралася сила народу – зійшлися не тільки громадяни зі своїми жінками, а
поприходило багато з так званого “суголосного ґрунту”, тобто
українців-Никодимів, які ховалися зі своїм українством не тільки від
начальства, а взагалі від усіх” [Чик. Сп., 154]; “25 серпня 1909 р. Він
[Яневський], без сумніву, має стихійну любов до українства, але у відродження
нашої нації, очевидно, не вірить та й ніколи над цим не думав” [Чик. Щ. І, 68];
“19 лютого 1910 р. Але, окрім принципіальної ворожнечі проти українства,
Флоринський зводить і особисті рахунки з українцями” [Чик. Щ. І, 87].
У перших двох варіантах виокремлюємо відтінки значень, зокрема у першому:
а) прихильне ставлення до українського національного руху, пор.: “Бувши потім
членом Ананьївської земської управи, [І.Комарницький] часто заїздив до мене по
справах, і я, бачачи, що він дуже прихильно ставиться до українства, намагався
через нього організувати в земській управі продаж українських книжок...” [Чик.
Сп., 122]; “Познайомившись з Смоленським, Луценко, під впливом його логіки і
красномовности, захопився нарешті й українством і не зрадив його до самої своєї
трагічної смерти...” [Чик. Сп., 163]; “14 лютого 1909 р. Але міста наші так
змосковлено, що дуже, дуже малий процент людности проявляє якийсь інтерес
взагалі до українства” [Чик. Щод. І, 47]; “22 лютого 1909 р. Щось не віриться
мені, щоб між польським панством знайшлось багато людей, які захопляться
українством не тільки до глибини душі, а й до глибини кишені!” [Чик. Щод. І,
53]; “29 липня 1912 р. Жебуньов сам так захоплений українством, що віддає йому
все своє здоров’я, всю свою енергію і всі 24 години в добу” [Чик. Щод. І,
230];
б) неприхильне ставлення до українського національного руху, пор.: “Коли ж я
намагався навернути його [Луценка] на ідейне українство, то він українською
мовою доводив мені, що відроджувати Україну – це все одно, що підкладати під
мертвого руки” [Чик. Сп., 162]; “19 лютого 1910 р. Особливо лютує проти
українства головний цензор проф. Т.Флоринський, давній принципіальний наш
ворог” [Чик. Щ. І, 87]; “1 листопада 1912 р. Трудно уявити собі, що ця людина
[Жебуньов] якихсь десять літ тому не тільки не цікавилась українством, а навіть
дивувалась, що може бути таке питання” [Чик. Щ. І, 242];
в) поширення української національної ідеї, напр.: “Він [В.М.Леонтович] пояснив
мені, що його навернув до українства відомий український меценат і патріот
Василь Федорович Симиренко...” [Чик. Сп., 171]; “22 лютого 1909 р. З ініціативи
вельми талановитого молодого історика нашого В.Липинського надумали вони
[поляки] заснувати для ширення українства серед польського суспільства тижневий
орган на польській мові і виявили бажання особисто познайомитись з українськими
культурними діячами” [Чик. Щ. І, 52; “22 лютого 1909 р. Інколи показують на
Тарновського, кажучи, що цей український магнат багато зробив для українства,
зібравши великий і цінний український музей в Чернігові, але робив він це не як
патріот, а просто як аматор рідкостей...” [Чик. Щ. І, 54].
У другому варіанті:
а) розрізнення свідомих і несвідомих українців, пор.: “Виявилося, що він
[Саранчов] вже скінчив університет, був кандидатом на судові посади і жив у
свого батька-генерала з сестрою, що потім вийшла заміж за мільйонера Терещенка,
батька того Терещенка, що в 1917 році був міністром Временного правительства за
Керенського і, як і всі Терещенки, нічого спільного з українством не мав...”
[Чик. Сп., 91]; “... у нас повинні бути такі ж самі партії, як і в людей, щоб
наша молодь не тікала до російських партій, а мала б відповідні свої. Тоді
тільки число свідомих україн
- Киев+380960830922