РОЗДІЛ 2
СТРУКТУРНІ ТИПИ ПАРЦЕЛЬОВАНИХ КОНСТРУКЦІЙ
В УКРАЇНСЬКОМУ ПОЕТИЧНОМУ МОВЛЕННІ
Пошуки нових форм відтворення дійсності зумовлюють функціональну активізацію синтаксичних одиниць експресивного характеру, здатних синонімічно замінити загальновживані, стилістично нейтральні конструкції. Саме до них звертаються у своїх творах Ліна Костенко, Ірина Жиленко, Іван Драч та Микола Вінграновський. Поетичний доробок цих майстрів слова можна вивчати в різних аспектах, але один із них - синтаксичний - до цього часу не описаний у мовознавстві. Своєрідний підхід до актуального членування речення (одна граматична структура членується на окремі повідомлення, парцелюється) продиктований як потребами часу, так і еволюцією власних поглядів письменників на систему емоційно-експресивних засобів мови. Характерною особливістю українського поетичного мовлення другої половини ХХ століття є використання парцельованих конструкцій різного типу. Спостереження над синтаксичною побудовою поезій показали, що трапляються різні види парцеляції, але всі вони підпорядковані загальномовним закономірностям: 1) речення членується на частини лише в певних місцях і за певних умов; 2) одні члени речення членуються частіше, інші - рідше; 3) кількість парцельованих конструкцій визначається структурними можливостями речення, яке розпадається.
2.1. Парцеляція в межах простого речення у ліричних творах
Продуктивно використовуються в українському поетичному мовленні парцельовані прості ускладнені речення. На думку В.Є. Федонюк, цей факт дає право стверджувати, "що основною причиною парцеляції є не тенденція до скорочення довжини речення або до економії мовних знаків, а комунікативні вимоги, а саме: необхідність маркування семантики певних компонентів речення або відношень між ними. Саме цей фактор обумовлює як те, який саме член речення відійде у парцелят, так і те, чи відійде він за межі речення сам чи разом з однорідним елементом (при його дублюючій позиції) або у комплексі з іншими компонентами речення" [213, с.7].
2.1.1. Винесення в парцелят головних членів простого речення
Мовленнєве розчленування екстенсіональної побудови (простого ускладненого речення), на думку Ю.В. Ванникова, найчастіше відбувається на місці структурної петлі або ж по лінії однорідних зв'язків [32, с.27-28]. Спостереження над структурно-синтаксичними особливостями парцельованих конструкцій, репрезентованих в українському поетичному мовленні, теж показали, що розрив граматичної структури речення переважно відбувається на межі однорідних зв'язків.
Однорідні підмети, присудки, другорядні члени оформлюються у складі висловлення як окремі фрази, але при цьому завжди зберігається їх семантико-синтаксична єдність. Наприклад: А на картині - дворик сутінковий старого міста. Стіл. Вино. Свіча [VІІ, с.279] - парцельовані підмети подаються окремими семантичними блоками, однорідним до них є головний член, що залишився в базовому компоненті; От і зіп'явся на ноги. І виріс [ХІІ, с.24] - парцеляційного відчленування зазнає присудок у дублюючій позиції; Тут ні етикетів, ані моди. Ані банків, ані казино [VІІ, с.434].; Я вас люблю як проклятий. До смерті [ІІ, с.107]; А я іду. Ще крок...Ще кілька кроків...[ХІІІ, с.28]. Розглянуті конструкції можна перебудувати в одне синтаксичне ціле, бо й за її межами парцеляти зберігають свою синтаксичну залежність, але тоді зникає емоційна виразність, змінюється ритмомелодика всього твору.
Підмет і присудок становлять предикативну основу речення, перебуваючи постійно у взаємозв'язку. Граматична незалежність головного члена речення, ознака якого виражається присудком, при парцеляції проступає ще яскравіше, такий прийом допомагає зосередити увагу на важливості виокремленого елемента. Парцельовані ж другорядні члени набувають певної самостійності, вони стають вагомішими, семантично ємнішими, оглядовішими.
У проаналізованих поетичних текстах у синтаксичних конструкціях, що зазнали розчленування переважають прості парцельовані підмети (виражені іменником). Наприклад: Там степ і степ. І скіфи славнозвісні [ХІ, с.423]; Навіть огірок підповзає ближче. І ластівка. І пес [VІІІ, с.25]; Є свобода. Кров і шмаття. Естрада, сало, космос, кавуни [ІІ, с.35].
Продуктивними є моделі, у яких у базовій частині залишається один із однорідних підметів разом із залежними словами, а два або три наступних - виносяться у парцелят, останній компонент нерідко може мати залежні слова. Наприклад: Тому є людство. Нація. Сім'я [ХІ, с.397]; І снився їй народ, такий до болю милий! І зорі, і вітри , і чорний-чорний ліс [ХІV, с.213]; Йому краса - оця худенька жінка. Її плече, і голос, і хода [VІІ, с.117]. Вияскравлені підмети можуть подаватися як окремими парцелятами, так і одним семантичним відрізком.
Однорідні члени об'єднуються в один ряд - цілісний семантико-синтаксичний блок за допомогою інтонації та єднальних сполучників. Збільшення паузи між підметами сприяє зростанню конкретизуючої семантики кожного парцелята відносно підметів базової частини. У більшості випадків до парцельованих підметів додається ще й підрядна частина, яка може бути приєднана до останнього компонента речення або виступає як окремий елемент. Наприклад: Піски і я. І тиша. І баркас. І ті, що вже не вернуться ніколи [ХІV, с.205]; Між нами будуть двері та сіни . Та два пороги. Та клямка й засув. Щоб я тебе не зачарувала часом [ХІ, с.121]. Формально обидва приклади є дуже схожими на синтаксичні побудови з приєднуванням, бо їх можна розглядати не тільки як розчленування вихідного речення на кілька частин, а також як певне доповнення. Останній член речення (або підрядна частина) виконує по відношенню до інших компонентів синтаксичної конструкції своєрідну підсумково-узагальнюючу функцію, що дає підстави стверджувати, що це дійсно парцелят, а не приєднувальний компонент, бо він не може узагальнювати зміст основної синтаксеми, а лише доповнює його певними дет