Ви є тут

Структурні, логіко-семантичні і функціональні типи допустових речень у сучасній науковій мові.

Автор: 
Ковальова Наталя Олександрівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0405U002017
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
ТИПИ СемантичнИХ компонентІВ односуб'єктного та двосуб'єктного допустового
речення, ОСОБЛИВОСТІ їх вираження і семантичнИХ функціЙ
2.1. Компонентна схема семантичної структури речення
2.1.1. Компонентна схема семантичної структури односуб’єктного і двосуб’єктного
речення
Семантична структура односуб'єктного допустового речення включає до свого
складу семантичний суб'єкт (S), два семантичні предикати (Р1 і Р2) й один або
два семантичні об'єкти (О1 або О2 ), а семантична структура двосуб'єктного
допустового речення репрезентована двома суб'єктами (S1 i S2), двома
предикатами (Р1 і Р2) та одним або більшою кількістю об'єктів (О1, О2, О3, …).
Урахування складу семантичних компонентів і відношень між ними дозволяє
визначити компонентну схему семантичної структури. За оптимальною кількістю
семантичних компонентів схеми можуть бути дво- або тричленними, чотиричленними
і багаточленними. Тричленна компонентна схема включає мінімум семантичних
компонентів односуб'єктного допустового речення: один суб'єкт і два предикати,
а чотиричленна – мінімум компонентів двосуб'єктного речення: два суб'єкти та
два предикати. Тричленну схему можна навести у вигляді трикутника, у вершині
якого знаходиться суб'єктний компонент (S), а в основі – предикати: предикат
першого порядку (P1), який відображає ознаку або стан суб'єкта і включає до
свого складу граматичний присудок простого допустового речення або присудок
головного речення (у складному реченні), і предикат другого порядку (P2), що
включає присудки додаткового речення (у складному реченні) або
прийменниково-іменні сполучення, дієприкметниковий чи дієприслівниковий звороти
простого допустового речення:
(предикати відображають зв'язки зі спільним для них суб'єктом)
Наприклад, у реченні
Кількість перекладів, хоч вона, безперечно, й має своє значення, в цьому
випадку не відіграє важливої ролі [3-1, 308] суб'єкт "кількість перекладів"
характеризується предикатом першого порядку "не відіграє важливої ролі" і
предикатом другого порядку "має своє значення".
Багаточленні односуб'єктні компонентні схеми свідчать про зв'язок суб'єкта з
одним або двома об'єктами і можуть бути подані так:
(предикат першого порядку відображає зв'язок суб'єкта з одним об'єктом)
Наприклад: Незважаючи на малочисельність і роз’єднаність, українська
інтелігенція першої половини ХІХ ст. справила визначальний вплив на піднесення
національної свідомості українського народу [І-1, 386].
(предикати відображають зв'язок суб'єкта з двома об'єктами)
Наприклад: На той час Франко ще мало вирізнявся серед тогочасних галицьких
письменників, хоча по-своєму відтворював традиції рукописної літератури, які
посіли в українському письменстві досить помітне місце [3-1, 195].
(предикати відображають два зв'язки суб'єкта з одним спільним для них об'єктом)
Наприклад: В свою чергу, Леся Українка залишилася байдужою до драми Метерлінка
“Чужинка”, хоча й перекладала її [……] [3-1, 210].
У цьому значенні поняття “організація” збігається з поняттям “управління”, хоча
й не вичерпує його [Л-11, 143].
Чотиричленна компонентна схема характерна для двосуб’єктних допустових речень,
у яких відображаються відношення суб'єктів з двома предикатами.
Компонентна схема таких речень може містити:
а) два суб’єкти і два предикати
(обидва предикати спрямовані на характеристику власних суб’єктів (у цьому разі
і далі маються на увазі власне предикати, інваріантним виявом яких в
українській мові є відмінювана форма дієслова))
Наприклад: Державні заготівельні ціни залишалися на рівні 1928р., хоча ціни на
промислову продукцію зросли у 20 разів [Л-10,673];
б) два суб’єкти, два предикати й один об’єкт
або
Звичайно, вся ця українська еміграція на північ винародилася, та й була вона,
певно, не надто великою, хоч сліди її в російській мові полишились надовго
[О-1, 182];
в) два суб’єкти, два предикати і декілька об’єктів
або
Хоча сучасники цей анонімний твір сприймали як автентичну історію, а не як щось
художнє, найдужче вплинув він таки на красне письменство [Л-3, 28].
Як бачимо, наявність об’єктів у двосуб’єктному реченні розширює компонентну
схему до значної кількості компонентів. Але кожний із об’єктів входить до
однієї із двох мікроструктур, взаємодією яких і формується допустовість.
Наприклад:
І хоч учення й погляди античних мудреців часто подавались неточно, а то й
перекручено, звернення до них засвідчило інтерес українських тогочасних
книжників до античної культури [Д-1, 155].
Два суб’єкти (маються на увазі, поза всяким сумнівом, словоформи, що посідають
синтаксичну позицію граматичного підмета – лівобічного валентно зумовленого
компонента; при цьому в семантичному плані вони можуть виступати і предикатними
знаками) “учення й погляди античних мудреців” (S) та “звернення до них” (S)
характеризуються – в першому випадку – за ознакою “подавались неточно” (Р), а у
другому – за співвідношенням, вираженим предикатом (Р), з об’єктами “тогочасних
книжників” (О) і “античних мудреців” (О). Схема має вигляд:
На підставі дослідження односуб'єктних та двосуб’єктних допустових речень за їх
компонентним складом можна констатувати, що в українській мові для компонентної
схеми односуб'єктного та двосуб’єктного допустового речення найбільш
релевантними, характерними й оптимальними є: один або два семантичні суб'єкти,
предикат першого порядку, предикат другого порядку й один або більше
семантичних об'єктів.
2.1.2. Значення семантичного суб'єкта, його зв'язок з субстанцією реальної або
уявної дійсності і поняттям про неї
Семантичний суб'єкт являє собою одну з найважливіших категорій семантичної
структури речення, що відображає мов