РОЗДІЛ III НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІНННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ В УКРАЇНІ
3.1. Моделювання оптимальної структури державного боргу України
В умовах трансформації економічної системи України і, зокрема, її фінансової системи все більш нагальною проблемою є розробка та реалізація адекватної боргової стратегії держави.
Боргова стратегія - це складова економічної стратегії держави, яка передбачає комплекс заходів щодо можливого залучення додаткових фінансових ресурсів за рахунок випуску і розміщення державних боргових зобов'язань, підписання міжнародних, міждержавних угод для фінансування державних видатків чи програм економічного розвитку та обслуговування державного боргу [75, с.56]. Залежно від рівня розвитку економічної системи держави, в тому числі її фінансово-кредитної системи, соціально-політичної ситуації у країні, уряд визначає конкретні завдання боргової політики.
На сучасному етапі розвитку нашої економіки актуальним є визначення оптимальної або критичної межі зростання як внутрішньої (інтернальної), так і зовнішньої (екстернальної) заборгованості, пошук шляхів до зменшення абсолютних і відносних розмірів державного боргу.
Відзначимо, що економіко-математичне моделювання державного боргу проводилося багатьма ученими. Так, Т. Вахненко здійснила моделювання впливу внутрішніх державних позик на інвестиційну діяльність, регресійний аналіз взаємозв'язку державного запозичення з відсотковими ставками і банківським кредитуванням, моделювання впливу державних позик на інфляційні процеси [48, с.80-118]. З.Луцишин, А. Бортнік розробили економіко-математичну модель управління державним боргом на основі прогнозування макроекономічних показників [83]. В. Вітлинський дослідив детерміновану ситуацію фінансування бюджетного дефіциту за рахунок державних запозичень [50, с.374]. Зарубіжні учені проблему оптимального управління державним боргом розглядають в основному у рамках рівноважної моделі динамічного оподаткування, яка передбачає максимізацію функції матеріального забезпечення репрезентативного споживача [159] та моделі з безпосередньою мінімізацією функції соціальних втрат [166].
У більшості робіт питання управління державним боргом розглядаються або у застосуванні до ситуації виникнення криз, або з погляду вирішення проблем неспроможності (time inconsystency) державної політики. Порівняно невелике число досліджень, присвячених, власне поточному управлінню державним боргом, зокрема, визначенню оптимального набору боргових інструментів, часової і валютної структури боргу, виходили з припущень про нескінченний період планування [174].
Незважаючи на свою привабливість з погляду спрощення розрахунків, ці припущення, на наш погляд, не є єдино можливими. Більш того, у реальності установа, відповідальна за випуск і обслуговування боргових зобов'язань, має цілком обмежений період планування й будує боргову політику відповідно до цільових значень, встановлених на перспективу максимум 10-15 років. Що стосується широко розповсюдженої в макроекономічних моделях умови NРО, то з одного боку, при наявності складної структури боргу виникають серйозні труднощі з його визначенням, а з іншої, на практиці економічна влада має конкретне цільове обмеження на розмір боргового навантаження через визначений період часу (в Україні його відображає граничний розмір державного боргу, зазначений у Законі України "Про державний бюджет на відповідний рік"), а не чіткі вимоги до темпу зростання заборгованості на нескінченності.
Крім того, на відміну від значного числа робіт, у яких розділяються фіскальні й монетарні інструменти впливу, досліджень, присвячених інституціональному аспекту управління державним боргом, зокрема, питанням виділення самостійної структури по управлінню борговими зобов'язаннями, практично немає. У значній мірі це пояснюється тим, що виділення особливих функцій управління боргом на практиці почалося порівняно нещодавно, хоча, на наш погляд, вивчення взаємозв'язків між борговим відомством й традиційними структурами, що відповідають за збір податків, виконання бюджету і контроль над грошовою пропозицією, представляє безсумнівний теоретичний й практичний інтерес. З практичної точки зору, можна виокремити два види цільової функції управління державним боргом з боку держави: мінімізація бюджетного ризику та мінімізація вартості обслуговування боргу.
Розглянемо спочатку загальну модель управління державним боргом, а потім зупинимося на одному з її спрощених варіантів.
Формально базова модель боргової політики держави виглядає наступним чином.
Задача держави (центрального планувальника) - цільова функція:
L=E1?t-1?(?t, Пt+1) ? min (по Dt,j, Bt,j, mj) (3.1)
gt + + Pt,1ном ( - Dt,1) +... + Pt,N-1ном ( - Dt,N-1) - Pt,Nном Dt,N + + 1/rt,1 ( - Bt,1) + ... + 1/rt, N-1N-1 (- Bt, N-1) - 1/rt,NN Bt,n = ?t + mt - mt-1/Пt , (3.2)
(PT,j DT,j + 1/rT,j j * BT,j) ? (3.3)
q1 = ?t / ?t+1 Пt = rt-1,1 Пt (3.4)
mt/mt-1 Пt = Gt Et Пt+1 , (3.5)
де 01; ?1 ? 0; mt ? 0; gt ? 0; rij ? 1; ?t ? 0; -1 Di,j 1; -1 Bi,j 1;
E1 - початкова сума боргу;
?(?t, Пt+1) - одноперіодна функція втрат;
? - коефіцієнт міжчасової переваги;
gt- реальний обсяг державних витрат, не пов'язаних з обслуговуванням і погашенням державного боргу в частках реального ВВП на момент t;
Dt,j - номінальна вартість (face value) неіндексованого внутрішнього боргу, узятого в момент t і погашеного в момент t+j, виражена в частках реального ВВП періоду t;
Pt,j - ціна неіндексованого внутрішнього боргу Dt,j в реальному вираженні для моменту t на момент випуску;
Пt - валовий рівень інфляції з моменту t-1 до моменту t;
Gt - вал