РОЗДІЛ 2
ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК КОНЦЕПЦІЇ КОМПЛЕКСНОГО ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ ДНІПРА
2.1. Становлення ідеї "Великого Дніпра"
Ідея каскадного будівництва дніпровських гідровузлів розвивалася у руслі концепції комплексного використання водних ресурсів, сутність якої полягає у застосуванні ресурсів Дніпра для потреб різних галузей народного господарства: гідроенергетики, зрошення, судноплавства, водопостачання і інших. Становлення цієї концепції відбувалося протягом тривалого часу і мало цілком об'єктивні передумови для виникнення. Найпершою у концепції комплексного використання водних ресурсів оформилася транспортна проблема, тому що найдавнішою практикою використання річок було судноплавство. В дореволюційній Росії річки використовували майже виключно як транспортні системи, до того ж транспортне питання загострювалося існуванням порогів у нижній течії Дніпра, які перешкоджали судноплавству протягом кількох століть.
Проекти гідротехнічних споруд, які з'являлися у царській Росії, стосувалися в основному покращення судноплавних умов на порожистій ділянці Дніпра. Перші спроби реалізації цих намірів були зроблені ще на початку ХVІІІ ст., за часів Петра І, і продовжені у кінці ХVІІІ-ХІХ ст. Інженерна думка випробовувала різні методи приборкання порогів (розчищення кам'яних гряд, спорудження обхідних каналів, шлюзів тощо). З 1796 по 1905 роки в Міністерство шляхів сполучення було представлено дев'ять проектів, що стосувалися вирішення проблеми судноплавства в порожистій частині Дніпра [217, 5]. Проте заходи не давали бажаних результатів. Поряд з реґіональною проблемою порогів (яка, проте, мала загальнодержавне значення для успішного транспортного руху в нижній течії Дніпра) у ХІХ ст. виникла ідея створення наскрізного Чорноморсько-Балтійського водного шляху, яку висунули інженери Дефосс і Руктешель [218, 18; 381, 13]. Ще у 1804 році була збудована Німанська система, яка з'єднала Дніпро і Німан [399, 10]. Чорноморсько-Балтійський водний шлях мав стати транспортною системою, яка б з'єднала Дніпро також з Віслою і Західною Двіною. За своїм потенціалом ідея Чорноморсько-Балтійського водного шляху була досить потужною і отримала подальший розвиток у ХХ столітті.
Якщо транспортна проблема привертала увагу інженерів царської Росії, то питання про використання потужності річкової течії для потреб енергетики ними ігнорувалося. Енергія водних ресурсів численних річок була невикористаною, енергетичної проблеми як такої навіть не існувало, хоча з попередніх проектів було зрозуміло, що корінне поліпшення водного шляху у порогах можливе тільки за допомогою гребель. Вперше питання про використання Дніпра як потужного джерела енергії було поставлене в 1905 році, коли комісія Міністерства шляхів сполучення під керівництвом інженера Герсеванова, розглядаючи проект Чорноморсько-Балтійського водного шляху, визнала, що проекти перетворення Дніпра в наскрізну судноплавну магістраль "повинні бути переглянуті неодмінно у зв'язку з використанням гідравлічної сили падіння води в порогах, які мають величезне економічне значення" [217, 5; 218, 18; 310, 200]. Саме у цей час закінчується перший період проектних робіт по використанню Дніпра, що мав за мету вирішення суто судноплавних завдань, і розпочинається етап розробки планів щодо комплексного використання Дніпра.
Для вирішення комплексної транспортно-енергетичної проблеми Дніпра в період з 1905 по 1917 роки було розроблено 11 проектів [217, 5]. Одними з перших проект енергетичного використання Дніпра запропонували інженери С.П. Максимов і Г.О. Графтіо, які вирішували проблему комплексно - як судноплавну і енергетичну. Для цього пропонували звести три греблі: біля порога Ненаситець, острова Таволжаний і нижче Вільного порогу [381, 13]. Всі подальші проекти можна розділити на дві групи. Перші стосувалися покращення судноплавства, а енергетичне використання відходило на другий план. Такими були проекти А.М. Рундо і Д.І. Юскевича (1910-1912 рр.) [218, 18]. У проектах другої групи енергетичне використання Дніпра було пріоритетним. Слід відзначити пропозицію використати енергію порогів через спорудження двох гребель - Олексіївської і Кічкаської (інж. І. Шаппюї і Г. Гольє, 1912 р.). Професор Б.А. Бахметьєв пропонував спорудити три греблі у районі порогів і електростанції при них (1913 р.) [361, 75]. 25 червня 1916 року було видано законоположення про Дніпровські пороги, яке передбачало відпуск коштів з державної казни на виконання остаточних пошуків і створення проекту. У 1917 році Міністерство шляхів сполучення створило Управління робіт по шлюзуванню порожистої частини Дніпра, яким керував В.Л. Ніколаї. Він намітив збудувати дві ГЕС на порогах - Хортицьку і Таволжанську [381, 15,16; 460, 48]. Існували також проекти використання гідравлічної енергії Дніпра в його середній течії. Зокрема, проект інженера Тілінгера передбачав будівництво гідровузлів біля с. Глібівки, міст Києва і Ржищева [361, 75].
З часом складовою частиною проблеми комплексного використання Дніпра стало зрошення посушливих земель. Власне, енергетична проблема тісно пов'язана з питанням організації зрошення, тому що ГЕС передбачає будівництво греблі і створення водосховища, яке може бути використане для потреб зрошення. В Україні вперше поодинокі заходи по організації зрошення почали здійснювати в другій половині ХІХ ст. На необхідність зрошення південноукраїнських степів одним з перших звернув увагу російський ботанік Стевен, який у 1864 році надав у Міністерство державного майна проект спорудження зрошувального каналу для меліорації причорноморських степів водами Дніпра [361, 134]. У кінці ХІХ століття були висунуті ідеї самотічного зрошення херсонських степів на Лівобережжі через спорудження греблі нижче порогів (пропозиції інженерів Герсеванова, В.Є. Тімонова та інших). На особливу увагу заслуговує проект інженера Ф.П. Моргуненкова, який у 1912 році розробив три варіанти схеми самотічного зрошення земель на території сучасних Херсонської і Запорізької областей на площі 60
- Киев+380960830922