РОЗДІЛ 2
ЗАХОДИ, ЩО СПРИЯЮТЬ ВІДНОВЛЕННЮ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ БОРЖНИКА
2.1. Мораторій на задоволення вимог кредиторів
Основною метою Закону про банкрутство є фінансове оздоровлення боржника, відновлення його платоспроможності, що досягається за допомогою реабілітаційних процедур.
Однак, відновлення платоспроможності боржника відбувається не лише завдяки реабілітаційним процедурам, оскільки останні застосовуються задовго після порушення провадження у справі, і якщо не вжити необхідних заходів по захисту майна боржника, то реабілітаційні процедури вже можуть не допомогти.
Одним із таких заходів по захисту майна боржника є мораторій на задоволення вимог кредиторів (далі - мораторій), що вводиться одночасно з порушенням справи про банкрутство, і про що вказується в ухвалі господарського суду. Одразу необхідно зазначити, що захист майна боржника є лише однією з функцій мораторію. Для розкриття змісту мораторію та визначення його інших функцій необхідно звернутися до думок вчених та його теоретичного і законодавчого визначення.
В.Попондопуло розглядає мораторій як необхідну умову відновлення платоспроможності боржника через зупинення виконання грошових зобов'язань, включаючи сплату податків та інших обов'язкових платежів [78, с.202]. М.Телюкіна відзначає, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це одна із основних особливостей діяльності боржника на протязі зовнішнього управління, оскільки він продовжує функціонувати. Безумовно, мораторій можна розглядати як значну пільгу, що застосовується в цілях відновлення платоспроможності боржника [150, с.65].
На думку О.Степанова, мораторій є юридичним фундаментом забезпечення одного з основних принципів права неспроможності - конкурсу кредиторів ... Мораторій є також одним із санаційних інструментів для відновлення платоспроможності боржника [141, с.48]. Водночас Б.Поляков вважає, що мораторій по своїй суті є своєрідною парасолькою для боржника, яка слугує захистом від економічних негараздів [100, с.16]. Ю.Орловський та Є.Павлодський вказують на те, що мораторій означає заборону кредиторам вимагати примусового виконання боржником своїх зобов'язань ?88, с.73?. З точки зору Є.Ращевського, період мораторію, відкладаючи і скорочуючи тягар одночасно покладених на боржника платежів, на певний строк ставить зовнішнього керуючого, до певної міри, у той стан безперешкодного здійснення будь-якої не забороненої законом підприємницької діяльності, у якому знаходились виконавчі органи до моменту виникнення у боржника ознак неспроможності ?124, с.22?.
"Большая советская энциклопедия" дає таке теоретичне визначення досліджуваного інституту: мораторій, надання боржнику актом державної влади відстрочки виконання його строкових зобов'язань. Розрізняють спеціальний мораторій, що надається окремому боржнику, та загальний або генеральний, мораторій, що розповсюджується на всі або визначені категорії боргів ?170, с.172?. Виходячи з визначення, яке дається в "Большой советской энциклопедии", мораторій, що застосовується у процедурі банкрутства, є спеціальним мораторієм, оскільки стосується окремого боржника.
Що стосується законодавчого визначення мораторію, то Закон України "Про банкрутство" від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ ?52? не знав інституту мораторію, однак проблеми, які зробили очевидною необхідність введення особливого інституту, виникли практично відразу після вступу в силу Закону 1992 р. Аналогічні проблеми існували і в Росії. З цього приводу М.Телюкіна вказувала наступне. Одна з проблем полягала в тому, що після прийняття судом заяви про банкрутство, коли ставало очевидним застосування до боржника певних процедур, пов'язаних з обмеженням діяльності керівництва, несумлінний боржник (керівник юридичної особи) здійснював ряд дій, спрямованих на "порятунок" майна, тобто приховував його від стягнення, внаслідок чого кредитори несли збитки і єдине, що вони могли зробити - ставити питання про забезпечення своїх вимог у вигляді арешту майна. Зазначені заходи дозволяли зберегти майно, з вартості якого кредитори могли одержати хоча б часткове задоволення, однак фактично це означало блокування господарської діяльності боржника, що приводило до ліквідації юридичної особи, навіть якщо її платоспроможність можна було відновити. Цю ситуацію стали використовувати несумлінні кредитори: заявляючи про застосування арешту у вигляді заходів забезпечення вимог кредиторів, можна було домогтися припинення діяльності і ліквідації юридичної особи, у якої виникли тимчасові фінансові складності. У цьому полягала друга проблема ?149, с.174-175?.
Дії як несумлінних кредиторів, що використовували арешт майна в межах банкрутства у своїх цілях, так і несумлінних боржників, що приховували майно від стягнення, набули настільки масового характеру, що стала очевидною необхідність законодавчого втручання, що і відбулося, коли Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство" від 30.06.1999 р. № 784-ХІV було введено інститут мораторію.
Правовий статус мораторію на сьогодні регулюється абз. 24 ст. 1 Закону про банкрутство, де дано визначення мораторію і ч.ч. 4-7 ст. 12 Закону про банкрутство, які передбачають механізм дії мораторію.
Так, відповідно до абз. 24 ст. 1 Закону про банкрутство мораторій - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань по сплаті податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію ?52?.
Необхідно зазначити, що визначення мораторію давалося у Законі про банкрутство тричі: у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про банкрутство" від 30.06.1999 р. № 784-ХІУ [55], у Законі України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 07.03.2002 р. № 3088
- Киев+380960830922