РОЗДІЛ 2
МЕТОДИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДОСЛІДЖЕННЯ
УМОВ ФОРМУВАННЯ УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ КАР'ЄРИ
2.1. Епістемологічні основи дослідження кар'єри
Сучасне суспільство, як це було відзначено в попередньому розділі дисертації, являє собою складний конгломерат процесів. Нова соціальна реальність вимагає нових методів дослідження, здатних вичленувати процесуальність та унікальність явищ, що відбуваються. Як наслідок, це природно торкається парадигми пізнавального процесу. Виділені теоретико-методологічні основи дослідження процесу формування успішної кар'єри, визначили розгляд поглядів про сучасну теорії пізнання (зокрема, це стосується предмет-об'єктних відношень), що склалися в рамках еволюційної епістемології.
Еволюційна епістемологія - напрямок у сучасній епістемології, що досліджує знання та пізнання як продукт еволюції живих організмів, еволюції способів обробки когнітивної інформації. Фундаментальне допущення еволюційної епістемології, що виступає свого роду загальним знаменником наявних у ній шкіл та напрямків, зводиться до наступної тези: люди, подібно іншим живим істотам, є продуктом еволюційних процесів і їхні розумові, ментальні здібності, їхнє знання та пізнання направляються механізмами біологічної еволюції. Отже, вивчення еволюції виявляється адекватним розумінню феноменів знання та пізнання. Російський дослідник І.П. Меркулов виводить припущення щодо междисциплінарності цього підходу [109, с. 5]. На підставі аналізу сформованих напрямків в еволюційній епістемології, він виділяє два незалежних рівня досліджень [там же, с. 6].
З погляду першого, еволюційна епістемологія виступає скоріше як біологічна теорія когнітивних процесів (К. Лоренц та ін.), що базується на результатах, отриманих етологією, нейробіологією, еволюційною біологією, фізіологією та т.п. Згідно з теоріями, що утворюють даний рівень дослідження - у ході біологічної еволюції сформувалися вихідні фізіологічні та поведінкові характеристики людини, які дали поштовх культурної еволюції, що сприяла підвищенню пристосованості людей, причому ця культурна еволюція згодом одержала генетичне закріплення.
З погляду другого рівня, еволюційна епістемологія розглядається як метатеорія, що пояснює розвиток ідей, наукових теорій, ріст науково-теоретичного знання та т.п. (К. Поппер, Дж. Кемпбелл та ін.). З цього погляду, ідеї, гіпотези та наукові теорії, як і живі організми, повинні доводити свою перевагу в інтелектуальній "боротьбі за існування". У результаті критичного осмислення конкуруючих теорій перевага віддається теоріям та гіпотезам, що володіють більш евристичними можливостями. У своїй роботі "Еволюційна епістемологія" [135] Поппер показує відмінність еволюційної епістемології від традиційної теорії пізнання. Згідно з його теорією, людина активно досліджує навколишнє середовище та "висмоктує" з нього інформацію за допомогою наявних у нього органів почуттів, які у свою чергу є первинними стосовно одержуваної почуттєвої інформації. Варто помітити, що хоча пізнання в еволюційній епістемології й обумовлене біологічно, але тільки частково, а саме біологічно визначено в сприйнятті та досвіді. Для обґрунтування даного факту Поппер розглянув дескриптивну функцію людської мови та її здатність до аргументації. Саме дескриптивна функція уможливлює критичне мислення. Представники даного напрямку, таким чином, проводять аналогію між органічною еволюцією та ростом наукового знання: в обох випадках має місце інформаційний розвиток, тобто розвиток способів добування, структурування та переробки інформації.
Німецький дослідник Г. Фолльмер, розглядаючи сформовані напрямки в еволюційній теорії пізнання, висуває припущення, що еволюційну теорію пізнання не слід розглядати як закриту теорію, а скоріше, вона представляє дослідницьку програму [183, с. 45]. Епістемологія, з його погляду, повинна витримати випробування тим, що вона відповідає на питання, вирішує проблеми, вносить вклад у пояснення понять теорії пізнання, допомагає виявити та сформулювати нові проблеми й т.п.
У той же час епістемологія - це галузь сугубо філософського знання. Основне питання, на яке вона відповідає: що таке знання і як воно виникає. У цьому зв'язку інтерес представляє підхід до епістемології вітчизняного дослідника В.Л. Петрушенка [125]. Епістемологія в його концепції представлена як самостійна філософська теорія пізнання, що має право на існування поряд із гносеологією та відмінна у неї у філософському вивченні знання. Розділяючи позицію помірного епістемологізму, він приділяє увагу внутрішньому аналізу знання, у структурі та змісті якого виділяє:
* сутність об'єкта - те, що передзадано знанню та свідомості, що має характеристики самодостатності; це в онтологічному плані самовладний елемент знання; зміст, що лежить на стороні об'єкта не є змістом, спродукованим самим когнітивним актом;
* предмет - це, частина об'єкта, інтелектуально або реально-діяльно виділена та засвоєна людиною, у якій певні властивості об'єкта на основі внутрішніх властивостей свідомості та пізнавальної рефлексії, постають класифікованими, віднесеними до ідеалізованих предметних систем відліку, сконструйованих людською свідомістю. Поняття предмету позначає - ті градації та типології (норми, еталони) усередині когнітивного акту та пізнавальної діяльності, що мають місце під час засвоєння дійсності людиною та її оцінки. Це інтелектуально конструктивний зміст.
Пізнання, згідно з Петрушенком, це процес предметного вичерпання змісту об'єкта у взаємодії людини зі світом. Знання виступає образом репрезентації буття для свідомості. Конструктивність - перший етап формування знання (від внутрішніх еталонів людської свідомості та інформації, отриманої через органи почуттів).
Конструктивізм як властивість людської свідомості також підтверджується в теорії чілійського дослідника У. Матурано, представника еволюційної епістемології, що у своїй роботі "Біологія пізнання" бачить відмінність епістемології від традиційної теорії пізнання у т