РОЗДІЛ 2
СЦЕНІЧНІ ПРОЧИТАННЯ "ГАМЛЕТА"
ІНОЗЕМНИМИ МОВАМИ У ТЕАТРАХ ЛЬВОВА
У цьому розділі ставимо за мету розглянути постави "Гамлета" на австрійській та польській сценах у Львові (у репертуарі єврейського театру у Львові постав "Гамлета" не виявлено). Цей матеріал дозволяє осягнути тривалий часовий відтинок у діяльності професійної театральної сцени Львова практично від її початків (кінець ХVІІІ ст.) до першої третини ХХ ст. Події та процеси, що розглядатимуться в розділі, становлять історію театру іншомовних культур, вони достатньо глибоко вивчені і висвітлені у працях іноземних театрологів. Проте в жодній з відомих нам праць тема гамлетіани цього періоду не була досліджена послідовно й системно. Тому нашим завданням є, з одного боку, створення наскрізної хронологічної картини постав "Гамлета" на австрійській та польській сценах у Львові; з іншого, на підставі цієї картини ми повинні довести високу частотність постав цього твору на львівських сценах, встановити періоди, з'ясувати найбільш істотні закономірності у появах на львівському кону Шекспірової трагедії. Цей аналіз сценічних прочитань "Гамлета" у іншомовних театральних культурах на теренах Львова не є для нас самоціллю. Він вельми необхідний, насамперед, для подальшого розгляду особливостей формування й розвитку національної української гамлетіани міста у ХХ ст.
Поділ розділу на підрозділи та пункти визначений об'єктивними вимогами історичного матеріалу. На нашу думку, доцільним є розмежування огляду діяльності австрійського та польського театрів з подальшим поділом цих підрозділів на хронологічно означені періоди. Неспівмірність підрозділів за обсягом викладу продиктована різницею у потужності та якості доробків австрійської та польської сцен у сценічній гамлетіані Львова.
2. 1. Сценічні прочитання "Гамлета" в австрійському театрі у Львові (1796 - 1872)
Початки професійного театрального життя у Львові безпосередньо пов'язані з історичними подіями, а саме - з першим поділом Польщі, який відбувся 1772 р. Згідно з цим поділом, землі Галичини із Львовом включно відійшли до Австрійської монархії. "Від адміністрації та законодавчих органів до поліції та цензури усі інституції були приєднані до відповідних австрійських, або, якщо їх не існувало раніше, створені наново. Йшлося про повне зарахування провінції та її населення в австрійське державне утворення. Щоб досягнути цього, населення - поляків, євреїв, українців необхідно було якомога більше призвичаїти до німецької мови та культури" [42, 1].
Провадячи активну національну політику, австрійський уряд покладав великі сподівання на театр як дієвий засіб онімечення місцевих мешканців. Цісар Йозеф ІІ особисто підтримував ідею побудови стаціонарного театру у Львові, закликаючи усі суспільні верстви міста до побудови театрального приміщення.
У книжці "На острові Гуаксари: Войцех Богуславський і львівський театр 1789 - 1799)" Є. Ґот подає відомості про перші австрійські професійні колективи, що з перервами працювали у Львові від 1776 р. Це трупи: Ф. Геттерсдорфа (1776, 1784, 1785), Т. Трусколяського (1780 - 1783), Ф. Гілфердінга (кількамісячні гастролі 1783, 1784, 1785), Мєжинського (1786, 1787), К. Тоскані (1787- 1789).
"Львівський театр після першого поділу Польщі став частиною утверджуваного тоді організму театрів австрійської монархії, що мало надзвичайно важливі наслідки," - пише про цей період Є. Ґот [42, 8]. Важливим, на думку дослідника, було те, що Львів у той час опиняється в центрі уваги чисельних антрепренерів, потрапляє в систему гастрольних маршрутів мандрівних колективів [250, 8]. Внаслідок цього Львів, як і інші міста монархії, стає своєрідним тиглем театрального досвіду як німецьких, так і польських мандрівних труп. Ці колективи приносили із собою випробуваний на глядачах інших міст монархії репертуар, режисерський та акторський досвід: напрацьований особисто, набутий в мандрівному житті, підглянутий і навіть почутий з розповідей [250, 9]. Важливо зазначити, що саме з початком діяльності першої австрійської трупи у Львові (1776) веде свій відлік професійна театральна культура міста.
Щоб зрозуміти закономірності появи Шекспірових творів саме в цей час на львівській сцені, слід звернутися до загальної картини поширення творчості В. Шекспіра в Європі ХVІІІ ст., спираючись на відомі дослідження з історії австрійського, польського, російського, французького театрів.
Як відомо, "друге народження" інтересу до творчості В. Шекспіра пов'язане із діяльністю англійського актора Д. Гарріка. Його сценічна практика, і зокрема кілька сценічних редакцій "Гамлета" упродовж 1748 - 1762 років, були принципово новим прочитанням Шекспірової трагедії, що викликало надзвичайний інтерес до творчості В. Шекспіра на континенті.
Пріоритет в освоєнні Шекспіра у другій половині ХVІІІ ст. в інших країнах Європи виборювали поміж собою дві традиції, дві культури: французька та австро-німецька. Автори переробок з одного і з іншого боку належали до поширеної на той час у Європі традиції Просвітництва. Спільними тут були тлумачення сюжету та системи образів трагедії в жанрі міщанської драми з елементами сентименталізму; дидактичність, яка полягала в утвердженні ідеї неодмінного покарання зла та винагородження чеснот; заміна трагічного фіналу на адаптований, за яким герой, носій моральних чеснот, залишався живий, герої негативні зазвичай гинули.
Проте в різних національних традиціях були й кардинально відмінні риси. Французькі адаптації були віддаленіші від оригіналу, для французького Гамлета визначальними були манірність, слабкість характеру, при цьому відходила на другий план філософська глибина драматургічного конфлікту. Так, відома переробка Ж. - Ф. Дюсіса, за висловом польського дослідника А. Журовського, є п'єсою, "в якій [автор] умовив Шекспіра стати класицистом" [335, 232]. В цій переробці Клавдій не є братом старого Гамлета, Гертруда, виходячи заміж за коханого, мучиться докорами сумління, висловл