РОЗДІЛ 2
СЛОВНИК ПІСЕННОЇ ПОЕЗІЇ
ЯК СКЛАДНА ДИНАМІЧНА ПАРАДИГМА
Поняття “традиційний поетичний словник” усталилося в українській
лінгвостилістиці як позначення сукупності естетизованих слів загальновживаної
мови - фольклоризми, народнорозмовна лексика (побутові поняття-реалії),
науково-технічні терміни, абстрактна лексика на позначення внутрішнього світу
людини, її віри, авторські неологізми, поетичні формули, архаїзми, застаріла
лексика [пор. 192, с. 463; 145, с. 9].
Лексема “поетичний” у цьому термінопозначенні вживається, у першу чергу, на
окреслення складників мови віршованої поезії [пор. 192, с. 462]. Остання ж має
численні жанрово-стильові вияви із романтично-сентиментальною,
героїко-патетичною, лірично-інтимною, філософсько-медитаційною, лірично-епічною
експресією мови. Один із них - пісня, народна чи літературного походження. У
проекції на цей жанр поетичної творчості виробилося поняття “поетичний словник
української народної пісні” - народнопісенний словник. Ця категорія охоплює
лексику на позначення понять-символів, міфічних істот; лексику
емоційно-оцінного характеру переважно із суфіксами здрібніло-пестливого
значення, а також назви усталених атрибутів пейзажу, родинних стосунків,
психічних станів людини [58, с. 47-48], що слугують створенню
конкретно-чуттєвих образів та картинно-образних зображень. При цьому,
відзначала С. Я. Єрмоленко, у словнику народної пісні “чітко розмежовуються
прямі номінації дій, процесів, ситуацій і образне використання відповідної
загальновживаної лексики” [58, с. 53].
Оскільки поетична мова - це динамічна система, що зазнає розширення кола
тематичних груп лексики, урізноманітнення словесно-виражальних засобів,
характеру конкретно-чуттєвого зображення світу, то у стані
семантико-стилістичного і структурного оновлення перебуває й народнопісенний
словник, що складає основу с л о в н и к а П П. Останній ми репрезентуємо як
складну динамічну лексико-стилістичну парадигму з двома рівноправними і
взаємопов’язаними підпарадигмами - фольклоризмів (народнопісенна лексика) та
власне поетизмів (лексика сучасної української літературної мови з додатковим
стилістичним забарвленням, що увійшла до словника ПП у різні періоди розвитку,
лексико-семантичного оновлення традиційного поетичного словника). Таким чином
ЛСП ПП об’єднує слова із словниковою ремаркою народнопоетичне, поетичне,
фольклор, а також неремарковану лексику, що виконує словесно-виражальну та
емоційно-експресивну функції. ЛСП ПП - це групування одиниць поетичного
словника у підпарадигми за ознаками його історично зумовленого розвитку та
семантичного наповнення.
Кожна із підпарадигм являє собою об’єднання мікропарадигм форм
конкретно-чуттєвого зображення дійсності - епітетів (фольклорного походження,
загальновживаних та індивідуально-авторських), метафор (дієслівних та
іменникових), компаративних зворотів, прикладкових конструкцій, перифраз, а
також дієслівних поетичних синтагм з традиційною валентністю.
2.1. Семантична та функціонально-стилістична характеристика фольклоризмів у ЛСП
ПП 60 - 80-х рр. ХХ ст.
Між літературною мовою і мовою фольклору, зумовленими суспільними чинниками і
духовним досвідом народу формами національної мови, існує органічний
взаємозв’язок. Народнопоетичне слово розглядається як джерело формування
літературної мови. Вживаючись традиційно чи потрапляючи в нові контексти,
фольклорні елементи (зокрема пісенні виразові засоби) трансформуються,
набувають нових відтінків семантики. На всіх рівнях системи мови фольклорний
компонент органічно ввійшов у стилістичну систему української літературної
мови, привніс у неї гумористичний, знижено-розмовний, інтимно-ліричний струмені
художньо-словесного зображення.
Адаптація фольклоризмів у сучасній українській літературній мові пов’язана з
етапами: а) статичного відтворення поетичного словника як ознаки
національно-культурного історичного фону; б) стилізації народнопісенної мови;
в) естетичної трансформації фольклору, семантичного ускладнення
народнопісенного мотиву; г) семантизації фольклоризмів [пор. 58].
У широкому розумінні, фольклоризми - “це і лексичні одиниці, серед них
фонетичні, словотвірні варіанти, це й словосполучення, тобто синтаксичні
одиниці, це й цілі композиційні побудови, що відтворюють колорит фольклорного
тексту, стилізують певний фольклорний жанр” [56, с. 21].
З-поміж них С. Я. Єрмоленко запропонувала розрізняти мікрофольклоризми та
макрофольклоризми. Щодо першої групи, то це насамперед назви явищ природи,
пейзажних реалій, слова-символи, складні слова. Макрофольклоризми - це написані
в дусі народних пісень поезії з ознаками семантико-синтаксичного паралелізму,
народнопісенної стилістики, з естетизованими діалектними явищами [58, с. 143,
148, 161, 162, 208].
Народний символізм, співвіднесений із групою мікрофольклоризмів, на думку В. М.
Русанівського, є одним із засобів інтимізації в літературній поезії [149, с.
56].
Народнопісенний символ - це слово, яке завдяки традиційному вживанню у
фольклорних формулах, завдяки стійким асоціаціям набуває додаткового
узагальненого значення, додаткової емоційної оцінки [192, с. 536]. Зміст його
прочитується незалежно від контексту. Одна з основних форм вираження
символічних образів народної пісні – фігура паралелізму. Символи української
народної пісні виявляють свій асоціативний зміст у різноманітних фігурах
паралелізму [див. 137; 24].
Словник народної пісні формують слова-символи, які разом з тим мають цілком
конкретний чуттєвий змі
- Киев+380960830922