РОЗДІЛ 2
ДЕРЖАВНІ МУЗЕЇ ТА ЇХ РОЛЬ У РОЗВИТКУ МУЗЕЙНИЦТВА НА ЧЕРКАЩИНІ
Музейне будівництво на Черкащині у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. мало
свої особливості, найбільш характерною з яких було помітне розширення мережі
державних музеїв як дієвих науково-методичних та культурно-освітніх центрів
розвитку музейної справи. Профільна спеціалізація існуючих та новостворюваних
музеїв в цей час визначалася необхідністю висвітлення найважливіших історичних
подій загальноукраїнського значення, що відбувалися на території регіону, життя
і діяльності видатних постатей України – уродженців краю та комплексним
розкриттям місцевої історії. При цьому важливого значення набував досвід і
музейні традиції, нагромаджені в багатому своєю історією регіоні у попередній
період.
Реалізація завдань державного і громадського музейництва здійснювалася в
різноманітних формах музейної роботи, зміст якої значною мірою залежав від
суспільно-політичних умов досліджуваного періоду, що до 1991 р.
характеризувалися надмірною компартійною ідеологізацією музейної справи як і
усієї гуманітарної та інших сфер суспільного життя. Можливості для об’єктивного
висвітлення історії та удосконалення діяльності музеїв, а водночас і для
реалізації їхнього науково-виховного потенціалу сповна розкрилися лише в роки
незалежності України.
2.1 Історичні аспекти становлення музейництва в регіоні
Період становлення музейної справи на Черкащині відноситься до початку ХХ ст.,
коли у середовищі інтелігенції двох найбільших міст регіону Черкас і Умані –
тодішніх повітових міст Київської губернії, зародилася ідея створення
краєзнавчих музеїв. Вже тоді ці міста були помітними культурно-освітніми
центрами, де діяли навчальні заклади – учительська семінарія в Черкасах,
училище землеробства і садівництва в Умані, а також гімназії, училища та
школи.
Витоки музейництва в Умані пов’язуються з іменем викладача історії і географії
Уманської чоловічої гімназії Д.М. Щербаківського – в майбутньому відомого
українського археолога, мистецтвознавця, музеєзнавця. Працюючи в міській
гімназії, він у 1906 – 1908 рр. організував гурток гімназистів, які збирали і
вивчали археологічні, етнографічні та мистецькі пам’ятки Уманщини. Вже коли
було зібрано чималу колекцію старовинних речей – декоративних розписів,
предметів побуту та інших експонатів, місцева влада запідозрила у діяльності
гуртківців політичний ухил і гурток змушений був припинити свою роботу.
Зібрані громадськістю матеріали (предмети побуту, речі культового вжитку,
фотокартки, фольклорні записи) були передані до міського історичного музею у
Києві та до Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка у Львові. А у 1910 р. і
сам Д.М. Щербаківський переїхав до Києва, де йому було доручено займатися
організацією відділів історико-побутового і народного мистецтва при міському
історичному музеї [74, 197; 75, 122].
У 1913 р. в Умані утворилося історичне товариство і постала думка про
заснування історичного музею. Член цього товариства, шанувальник старожитностей
і невтомний дослідник П.П. Курінний систематизував наявні експонати, 980 з яких
склали основу експозиції відкритого за його ініціативою у листопаді 1917 р.
першого на території краю музею. Він складався тоді з кількох невеликих
відділів і розміщувався в приміщенні Першої української гімназії імені Бориса
Грінченка, маючи назву „Історичний музей Уманщини”.
У 1924 р. музей в Умані був визнаний державною установою і отримав назву
„Соціально-історичний музей Уманської округи” [76, 5; 77, 113]. Йому було
надане нове приміщення, в якому він знаходиться і нині. На основі опрацювання і
систематизації наявних експонатів було сформовано експозицію із п’яти відділів
– археологічного, соціальної боротьби, польського малярства, стародруків та
картографічний [78, 17].
Серед збірок музею – археологічні, нумізматичні, історичні колекції, що їх
передав музею П.П. Курінний, а також предмети старовини з націоналізованих
маєтків. В окремій збірці „Стара Умань” було представлено плани міста, описи
його іноземними мандрівниками, портрети історичних діячів ХVІІ – ХVІІІ ст., у
тому числі гетьмана Б. Хмельницького, польського коронного гетьмана С.
Жолкевського; побутові речі; зброя, гармати з націоналізованого зібрання
Потоцьких; одяг, українська порцеляна, килими, інші предмети старовини [79, 267
– 268].
У 1934 р. тут вперше була виставлена для огляду колекція мистецьких творів з
експозиції музею. В майбутньому ця традиція набула розвитку і дала поштовх для
реалізації ідеї про відкриття у місті художньої галереї [80, 18].
Першим директором Уманського окружного музею був ініціатор його створення П.П.
Курінний (наприкінці 1920-х років – завідувач Всеукраїнським музейним містечком
на території Києво-Печерської Лаври), якому вдалося згуртувати навколо музею
дієздатний краєзнавчий актив. Зокрема, в той час на Уманщині під його
керівництвом саме на музейній ниві розпочав свою дослідницько-пошукову та
просвітницьку роботу відомий український вчений
Ф.М. Мовчанівський [75, 122 – 123].
За дорученням директора Уманського окружного музею
Ф.М. Мовчанівський (з 1922 р. – директор трудової школи та завідувач сільського
клубу у с. Краснопілка на Уманщині) почав збирати та опрацьовувати місцеві
матеріали з українського фольклору та етнографії, досліджувати археологічні та
архітектурні пам’ятки Уманської округи. Він брав також активну участь у
розкопках відомої археологічної пам’ятки – Білогрудівського могильника та
поселень трипільської культури.
До вивчення, збереження і охорони багатої історико-культурної спадщини регіону
Ф.М. Мовчанівський широко залучав місцеву громадські
- Киев+380960830922