РОЗДІЛ 2.
Теоретичний аналіз історико-політичних та світоглядних витоків ідеології Руху
(в контексті українсько-російських відносин)
2.1. Історико-політичні витоки ідеології Народного Руху України
Проблема історичних взаємин України й Росії є багато в чому найбільш болісним
місцем у сучасному взаємному погляді двох близьких народів. Стійкі стереотипи
міфів, що склалися за довгий час, спроби розділити іноді загальне минуле або
з'єднати непоєднуване, політизованість поглядів на історію, різні світоглядні
установки, – все це відбилося на масовій свідомості, на наукових дослідженнях
та міждержавних відносинах наших країн.
Сьогодні часто чуємо з боку російських в Росії та проросійських політиків в
Україні заклики до відмови України від суверенітету на користь інтеграції з
Росією. При цьому вони посилаються на приклад гетьмана Богдана Хмельницького, а
особливо на міфи про ті події, створені на замову влади під час Російської
імперії та СРСР і пропонують Україні керуватися цими міфами при творенні нею
свого життя. В останнє десятиліття науковцями і політиками
національно-демократичного спрямування багато чого зроблено, щоб відділити ці
міфи від нашої історії і покласти край використанню великодержавними
російськими шовіністами спотвореної історії України в справі знищення
української державності.
Історична спадщина Київської Русі є однією з тих проблем, котра, особливо
останнім часом, раз у раз опиняється в центрі уваги російської політики. ЇЇ
висвітлення російськими істориками перетворюється на небезпечну ідеологічну
зброю в руках пропаганди.
Російська історіографія завжди обстоювала думку про виключну приналежність
спадщини Київської Русі до тисячорічної російської державності. Російський
філософ М.Бердяєв у своїй праці "Истоки и смысл русского коммунизма" визначав
цю позицію так: "В истории мы видим пять разных Россий: Россию Киевскую, Россию
татарского периода, Россию Московскую, Россию Петровскую, императорскую, и,
наконец, новую советскую Россию".
Радянська історична наука формулювала цю тезу схоже: "Від Київської Русі …через
Велику Жовтневу соціалістичну революцію до нашого Союзу Радянських
Соціалістичних Республік, у якому найбільша його частина – Російська Радянська
Федеративна Соціалістична Республіка, а також Білорусія зберегли найдавніше
ймення Русі" [218]. В наш час доводиться переконуватися – традиція ця
продовжується і сьогодні. Наприклад, лідер Комуністичної партії Російської
Федерації Г.Зюганов проголошує, що з точки зору історичної традиції Росія
становить особливий тип цивілізації, котрий наслідує й продовжує тисячолітню
традицію Київської Русі, Московського царства, Російської імперії та Союзу РСР
[217].
На цій підставі деякі російські вчені навіть роблять висновки про відсутність
українців як окремого етносу, а створення українським народом своєї державності
на сучасному етапі проголошується протиприродним роз'єднанням єдиної
східнослов'янської цивілізації. Відновлення цієї "єдності", що, начебто бере
свій початок від Київської Русі, використовується як аргумент на користь
створення нової союзної держави під керівництвом Москви. Оскільки в Москві
Україну також вважають частиною цієї “єдиної цивілізації”, то незалежність її
політики оцінюється як ознака ворожості до Росії.
На жаль, невизначеність в ідеологічному розумінні вищого керівництва нашої
держави, відсутність у його повсякденній діяльності національного стержня, не
сприяє консолідації суспільства, вносить розбрід в суспільну свідомість, сіє
еклектику в законотворення. Серед впливових політичних партій Верховної Ради
ідеологічними є мабуть тільки Народний Рух України та КПУ з СПУ. Але КПУ
сповідує імпер-комуністичну ідеологію, фактично проводить політику ліквідації
Української держави та поновлення СРСР на чолі з Москвою.
Московські політичні стратеги в свою чергу вбачають особливу роль України у
формуванні ієрархії зовнішньополітичних пріоритетів РФ, яка ґрунтується, на їх
погляд, на розумінні Росією наступного моменту: "Україна – ключова ланка у
формуванні зовнішньополітичної стратегії РФ відносно держав “ближнього
зарубіжжя”. Вихідним пунктом російської державності є Київська Русь. Остаточне
розмежування України й Росії ставить під сумнів історичну наступність державної
влади в РФ. Без України історія Росії не має початку й, отже, втрачає зміст.
Держава, що не має історії, не має й історичних перспектив. Повернення України
в сферу російського впливу в історіософському плані є "умовою можливості"
існування російської державності" [258].
Як бачимо, тема спадщини Київської Русі є незмінною для обґрунтування цього
"возз'єднання". Вона використовується багатьма політичними організаціями як в
Росії, так і в самій Україні.
У 1999 році у Києві, за підтримки тодішнього голови Верховної Ради України О.
Ткаченка, було проведено міжпарламентську конференцію "Білорусь, Росія,
Україна: досвід і проблеми інтеграції", на якій приховані і явні українофоби чи
то завуальовано, чи то прямим текстом проводили цю ідею. Отже, голова ВР
пропонував українцям крокувати до майбутньої спільноти: "Ибо у нас одна мать,
одна родина – Киевская Русь!" [229].
Колега О. Ткаченка з Російської Думи О. Тягунов заявив з усією прямолінійністю,
що самым лучшим подарком для Союза Беларуси и России будет присоединение к нам
Украины. Комуністи з КПУ, не криючись, створюють у Верховній Раді депутатську
групу ЗУБР (за Україну, Білорусь, Росію), а так звані центристи з числа
олігархів справжні наміри прикривають словесно, висуваючи ідею “До Європи –
разом з Росією”.
Найбільше експлуатують тему Київської Русі в контексті українсько-російських
- Киев+380960830922