Розділ 2.
Життєвий та творчий шлях В. Сарбея
2.1. Дитинство, студентські роки та початок наукової діяльності В. Сарбея
Український вчений-історик Віталій Григорович Сарбей, безперечно, зробив
серйозний внесок у розвиток історичної науки України: друковані роботи;
редагування та рецензування; підготовка наукових кадрів (як керівника, опонента
і т. ін.); популяризація історичних знань та ідей серед загалу, інша
діяльність, що мала вплив на істориків-науковців, пересічних громадян.
Безсумнівно, цей багатогранний доробок заслуговує на ретельне вивчення. Наукова
діяльність і життєвий шлях дослідника є нерозривно пов’язаними. Тому під час
розгляду основних віх життя В. Сарбея виокремлюється процес зародження,
визрівання і появи спочатку інтересів, зацікавлень, потім ціннісних орієнтирів,
мотивацій та в результаті – цілісного світогляду, світосприйняття, наукових та
життєвих позицій особистості.
Дитинство та юність В. Сарбея прийшлися на 1930-ті рр. та Велику Вітчизняну
війну. Часи особливо складні для переважної більшості українського суспільства.
Віталій Григорович народився на Запоріжжі, у селі Янчекрак Васильківського
району (за старим адміністративним поділом – це Дніпропетровська область) 30
січня 1928 р. Його батьки, як він указував в автобіографіях, походили з селян
[131, арк. 2]. Батько, Григорій Миколайович, за національністю був греком [73,
с.108]. Він народився у селі Мангош Маріупольського району Донецької області. У
1929 р. закінчив Одеський політехнічний інститут і працював інженером на
Запорізькому паровозоремонтному заводі. Мати, Марія Федорівна – українка,
навчалася та займалася домашнім господарством, пізніше вчителювала у місцевій
школі.
В 1930 р. Віталій із матір’ю переїхали до батька у Запоріжжя [131, арк.4]. Саме
там у 1936 р. В. Сарбей пішов до першого класу школи № 48. У 1939 р. родина
втратила Григорія Миколайовича Сарбея, він не повернувся після роботи додому.
Про причини його зникнення стало відомо вже після смерті Віталія Григоровича.
15 грудня 1937 р. Григорія Миколайовича заарештували за антирадянську
пропаганду, рішенням Народного комісаріату внутрішніх справ і прокурора від 23
травня 1938 р. засудили до вищої міри покарання (розстрілу) [302]. Від 1939 р.
Марія Федорівна розпочала роботу в Запорізькій конторі “Заготзерно”. Допомагав
їм Михайло Федорович Булаш, брат матері, який працював на шахтах Донбасу [131;
93, с.75].
Під час Великої Вітчизняної війни, у серпні 1941 р., коли до Запоріжжя
наближалися фашистські війська, Віталій Григорович і Марія Федорівна, як і
багато інших жителів України, евакуювалися. Вони потрапили до села Ставрополь
Куйбишевської області, де перебували майже два роки. Там хлопець відвідував
школу, в якій закінчив сьомий клас. На Україну родина повернулася вже по
звільненні Запоріжжя. Там, з кінця 1943 р. мати продовжила працювати у конторі
“Заготзерно”, а син – навчання у школі-десятирічці № 48, яку закінчив у 1946 р.
[131, арк.4].
Другий важливий період у житті В. Сарбея – це навчання в університеті та роки
праці під Дрогобичем (1946–1953 рр.). Після закінчення школи, у 1946 р.,
В. Сарбей вступив на історичний факультет Середньоазіатського державного
університету (м. Ташкент) [131, арк. 4]. Щоправда, спочатку він планував
здобути спеціальність журналіста. Проте змушений був обрати для себе інше, бо
не встиг своєчасно подати документи до приймальної комісії [70, с.14]. Так,
особливу роль у долі В. Сарбея зіграв випадок, котрий назавжди пов’язав його
діяльність із вивченням та дослідженням історії. Цій справі він присвятив усе
життя. У процесі вибору для себе кожним майбутньої професії велике значення
мають особливості світосприйняття, внутрішні особистісні мотиви, підсвідоме,
адже інколи людина не усвідомлює причин свого інтересу. Окремі дослідники
вважають, що у захопленні В. Сарбея історією, важливим було те, що його рідний
край – це Запоріжжя, з надзвичайно цікавою, популярною серед загалу минувшиною
[69, с. 6]. Зрозуміло, що в ті часи, коли не було популярних нині телебачення,
комп’ютерів, Інтернету і т. ін., напівлегендарні розповіді про скіфські
кургани, племена печенігів, половців, монголо-татарську навалу, про життя та
походи козаків, Запорозьку Січ, громадянську війну, що не так давно скінчилася
і залишалася в пам’яті багатьох, не могли не захопити хлопця. Звісно, ця
історія, що збуджувала уяву, думки, складалася із романтизованих,
напівправдивих оповідок. Але саме так, можливо, формувався та міцнів перший
потяг В. Сарбея до історії, його початкові історичні уявлення та знання.
Можна припустити й те, що, досліджуючи історію, в численних наукових,
науково-популярних, публіцистичних працях Віталій Григорович частково
реалізовував потяг до журналістики. В окремих публікаціях він порушував
суспільно актуальні питання, подекуди у досить емоційній формі висловлював
власне бачення проблем, шляхи їх вирішення, обґрунтування особистих думок.
У 1946–1948 рр. В. Сарбей був студентом історичного факультету
Середньоазіатського державного університету в м. Ташкенті [131, арк.4]. Про
рівень його навчання свідчить той факт, що в заліковій книжці були тільки
відмінні оцінки. Також він успішно поєднував процес оволодіння знаннями із
постійною участю в студентському житті. В. Сарбей був редактором стінної
газети, у 1947–1948 рр. займався виховною роботою на факультеті.
У 1948 р., закінчивши два курси, він повернувся в Україну, адже перевівся на
історичний факультет одного з найавторитетніших українських вузів –
Харківського державного університету [131, арк. 4]. Тут серед його викладачів
були С.
- Київ+380960830922