РОЗДІЛ 2
ПРИЧИНИ АНТИБІЛЬШОВИЦЬКИХ ВИСТУПІВ У КРИМУ
2.1. Економічне становище півострова і політика воєнного комунізму
Після евакуації військ генерала П.М. Врангеля (листопад 1920-го року) Крим
опинився у стані найглибшої економічної кризи. У листопаді 1920-го року
продукція промисловості скоротилася порівняно з 1913 роком у 4,6 раза [109, с.
8]. З 420 промислових і кустарних підприємств працювало лише 270, і ті не на
повну силу. Порівняно з довоєнним періодом продуктивність праці знизилася у
тричі [106, с. 61]. На транспорті царювала розруха. Вантажообіг залізниць
скоротився в 10 разів, морських портів – більш, ніж у 16 разів [106, с. 61].
Унаслідок повного розладу фінансової системи більшість грошових знаків
коштувала дешевше від паперу, на якому друкувалася [106, с. 61].
У сільському господарстві також склалася надзвичайно важка ситуація.
Напередодні революції тут було 20 % безкінних селянських господарств, половина
селянських дворів не мала інвентарю і власних посівів. У роки громадянської
війни більшість господарств розорилася, багато земель було покинуто [108, с.
2]. Посівні площі скоротилися з 665 тисяч десятин у 1913-му році до 548 тисяч
десятин у 1920-му році [106, с. 61].
Слід зазначити також фактор певної ізольованості Криму від материкової частини
РРФСР, що мала місце ще в період широкомасштабних бойових дій з військами
Врангеля і, з огляду на цілий ряд обставин, не могла бути тривалий час подолана
[5, стовп. 42]. Дуже важко позначилося на становищі Криму виведення з його
адміністративного підпорядкування Мелітопольського, Дніпровського, Бердянського
повітів, тому що ці повіти становили головну хліборобську базу для півострова.
Суттєвою обставиною було й те, що до громадянської війни сільське господарство
і промисловість Криму працювали головним чином на виробництво товарної
продукції (тютюн, вино і т.п.). Населення в основному харчувалося борошном, що
завозилося з північних районів, і руйнування економічних зв'язків з материковою
частиною Республіки найбільше позначилося на стані регіону [5, стовп. 41].
Влітку 1921-го року внаслідок посухи у Криму загинуло 42 % посівів, 2/3 великої
рогатої худоби, а уцілілі посіви давали лише кілька пудів з десятини [89, с.
61]. Вже в серпні на півострові почався голод [96, с. 334], який тривав до літа
1923 року й забрав близько 100 тисяч життів [96, с. 342], що становило
приблизно 15 % населення Криму на 1921 рік. Через це нещастя 60,1 % селянських
господарств залишилися без худоби, приблизно стільки ж – без сільгоспінвентарю,
28,8 % – без посіву і 29,2 % змогли засіяти в 1922-му році тільки по одній
десятині [157, с. 12]. Обстановку ускладнила навала сарани, заливні дощі
1922-го року [96, с. 334]. Пік голоду припав на березень 1922-го року, коли
голодувало 379 тисяч осіб [96, с. 337]. Нещастя супроводжували небачений розмах
бандитизму, епідемія тифу [96, с. 337]. Російський філософ С.М. Булгаков, який
жив тоді у Криму, у своєму щоденнику 11 березня 1922-го року так описував
страхіття голоду: «Іноді холоне серце і ціпеніє думка... тепер просто
залишатися живим, тобто щодня пити і їсти, серед цих вмираючих від голоду людей
є гріх і злочин... Те, що відбувається навколо щодня, непоправне і
непростиме... І як боляче, як прикро за людину!» [58, с. 144-145]
Треба зазначити, що незважаючи на поступове подолання голоду і його наслідків,
а також певне господарське піднесення, що спостерігалося в 1923-му – 1925-му
роках, рівень життя більшої частини населення Криму продовжував залишатися
вкрай невисоким. Наведемо кілька прикладів, що містяться у зведеннях під грифом
«абсолютно секретно» Державного політичного управління Криму за 1925-й рік.
Так, у зведенні від 27 червня повідомлялося: «Незважаючи на вжиті стосовно
голодуючих запобіжні заходи у вигляді видачі одноразових позичок і допомоги
хлібом, відсутність і нестача хліба у селян цілих сіл продовжує спостерігатися.
Через брак запасів у Керченському районі майже в кожному селі є кілька родин,
що голодують. Видана райвиконкомом допомога у вигляді 900 пудів борошна
задовольнила лише не більш 20 % усіх голодуючих. У Ленінській сільраді не мають
запасів хліба до 85 % усіх господарств. У татарських селах видана допомога
також не задовольнила потреб усіх нужденних, і в даний момент у
Джепар-Бердинській сільраді таких господарств нараховується до 60 % » [43, арк.
54]. У тижневому зведенні від 13 липня повідомлялося про складне матеріальне
становище гірників Євпаторійського району: «...ставка далеко не відповідає
прожитковому мінімуму. Так, наприклад, поденні робітники Промислової
євпаторійської контори за 17 днів одержали по 11 карбованців» [43, арк. 59]. У
тому ж зведенні підкреслювалося «критичне матеріальне становище» вантажників
Феодосійського порту [43, арк. 59]. У зведенні від 26 серпня вказувалося на
затримки заробітної плати на Державній консервній фабриці в Керчі, на занижені
оклади робітників тютюнової фабрики «Стамбул» у Феодосії [43, арк. 68].
Всебічно проаналізувавши економічну ситуацію, що склалася на півострові в
першій половині 1920-х років, ми дійшли висновку, що вона вже сама по собі
могла бути чинником, який стимулював невдоволення значної частини населення
владою, а отже, сприятливим ґрунтом для розвитку всіх форм боротьби з режимом
РКП (б). Однак, з нашої точки зору, на ці процеси вирішальне вплинули все-таки
політичні фактори, серед яких важливе місце належало політиці воєнного
комунізму.
До 1 червня 1921-го року влада півострова зберігала продрозкладку. Вона
стягувалася за нереальними цифрами завдань (планувалося стягування
продовольчого хліба в розмірі 2000000 пудів, ко
- Київ+380960830922