РОЗДІЛ 2
ЗАСОБИ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ ПРОЦЕСУАЛЬНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА НЕЗАЛЕЖНОСТІ СЛІДЧОГО
Діяльність слідчого завжди відбувається під впливом не лише правових, але й
інших (економічних, політичних) факторів об’єктивної реальності. Вона є не
просто наслідком реалізації норм кримінально-процесуального законодавства, а
виступає продуктом цілого комплексу явищ, зокрема правового характеру.
Існуючий тісний зв’язок процесуальної самостійності та незалежності слідчого
сприяє об’єднанню засобів для практичної реалізації ним своїх повноважень. Дані
засоби в сукупності складають відповідний механізм налагодження придатних умов
та факторів щодо забезпечення прав й інтересів слідчих як ключових фігур
кримінального процесу.
2.1. Поняття і зміст гарантій правового захисту процесуальної самостійності та
незалежності слідчого
За професійним та психологічним змістом діяльність слідчого є досить складною:
вона належить до професій типу “людина – людина”, класу
дослідницько-гностичних, є емоційно-насиченою, містить у собі виражені
компоненти підвищеної відповідальності та професійного ризику. Згідно
результатів проведеного нами анкетування стаж роботи слідчого органів
внутрішніх справ на посаді складає в середньому 4 роки. Але якщо не враховувати
показники значного слідчого стажу (10-15 років) у окремих слідчих (10,8%), то
середнє значення зменшується відповідно до – 3,1 років. Отже, типовий слідчий
органів внутрішніх справ сьогодні – це молодий фахівець (як правило, випускник
відомчих навчальних закладів системи МВС України).
Існуючі на даний час недоліки слідчої діяльності, що породжують цілу низку
проблем, аж ніяк не сприяють прискореному формуванню професійної майстерності
слідчого органів внутрішніх справ.
Як вже зазначалось, проблема гарантування процесуальної самостійності та
незалежності залишається доволі актуальною в умовах сьогодення. Це обумовлено
також існуючою тенденцією до реформування слідчих підрозділів та необхідністю
внесення змін до кримінально-процесуального законодавства щодо забезпечення
ефективного провадження досудового слідства.
Для того, щоб положення процесуальної самостійності та незалежності слідчого не
виявилися декларативними, чинне кримінально-процесуальне законодавство має
забезпечити його дотримання системою правових гарантій, пристосованих до умов
та потреб слідчої практики. Це пов’язано, у першу чергу, з можливістю
виникнення несприятливих факторів (небажані дії, втручання тощо), що нерідко
виникають в ході провадження по кримінальній справі. Існування таких потребує
наявності відповідних заходів реагування та впливу, спрямованих на забезпечення
виконання нормативних приписів держави.
У зв’язку з тим, що у діяльності слідчого ключовими аспектами, на наш погляд,
можна вважати процесуальну самостійність та незалежність суттєвими є гарантії
їх правового захисту. Отже, важливим чинником реального забезпечення
процесуальної діяльності слідчого є гарантування, яке відбувається за допомогою
специфічних засобів – гарантій, що сприяють безперешкодній реалізації ним своїх
прав і обов’язків, здійснюючи захист його процесуальної самостійності та
незалежності від можливих протиправних вчинків і небажаних діянь.
Гарантії процесуальної самостійності та незалежності слідчого відіграють
важливу роль у забезпеченні законності й справедливості кримінального
судочинства. Таку думку підтверджують й результати проведеного нами опитування
слідчих. 98,5% респондентів вважають, що слідчому в його діяльності дійсно
потрібні гарантії правового захисту процесуальної самостійності та
незалежності. Це, на їх думку, пов’язане з тим, що відповідальність за
результати розслідування несе, передусім, слідчий. Проте деякі слідчі (1,5%)
вказують на принципову недоцільність правових гарантій, аргументуючи своє
бачення тим, що їх подальше впровадження нічого не змінить.
Для того, щоб визначити поняття і зміст гарантій правового захисту
процесуальної самостійності та незалежності слідчого, розглянемо погляди
науковців на визначення суті гарантій кримінального процесу у цілому.
Багатьма вченими гарантії розглядаються як засоби забезпечення у досягненні
мети кримінального процесу взагалі, так і прав учасників процесу зокрема. У
зв’язку із цим, виділяють процесуальні гарантії прав окремих суб’єктів і
правосуддя загалом, між якими існують співвідношення цілого й частини.
Розглядаючи питання гарантій у кримінальному процесі, П.С. Елькінд виходить з
визначення процесуальних гарантій як засобів та умов, що забезпечують рішення
задач правосуддя й охорони прав особи [258, с. 102].
Процесуальні гарантії, на думку М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, В.П. Шибіко, – це
передбачені кримінально-процесуальним законом засоби забезпечення завдань
кримінального судочинства й охорони прав і законних інтересів осіб, які беруть
участь у ньому [160, с. 116].
В.М. Тертишник вказує, що процесуальні гарантії – закладена в процесуальній
формі система правових засобів, які забезпечують встановлення об’єктивної
істини й справедливість правосуддя, можливість усіма суб’єктами кримінального
процесу реалізувати свої права, свободи й обов’язки, досягнення мети й
виконання завдань кримінального процесу [232, с. 194].
С.В. Слінько зазначає, що гарантії – це умови, необхідні і достатні для того,
щоб володар прав міг ними скористатися. Об’єм правових гарантій проявляється в
особливостях процесуальних форм та визначає їх відмінність [215, с. 175].
Ю.В. Манаєв, розглядаючи гарантії, які забезпечують законність та
обґрунтованість прийнятих слідчим процесуальних рішень, до таких відносить
принцип процесуальної самостійності
- Киев+380960830922