РОЗДІЛ 2
ОБГРУНТУВАННЯ ТА ДОСЛІДНО-ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНА ПЕРЕВІРКА ІНТЕГРАТИВНОГО НАВЧАЛЬНОГО
КУРСУ "ТЕХНІЧНА ГРАФІКА" 108
2.1. Обґрунтування змісту інтегративного графічного курсу 108
2.2. Засоби інтеграції графічних знань та вмінь студентів 141
2.3. Експериментальна оцінка змісту інтегративного
навчального курсу 163 Висновки до другого розділу 196
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 199
СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ 202
ДОДАТКИ 223
ВСТУП
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку українського суспільства, його демократизації, особливого значення набуває оновлення освіти з позицій гуманізації та фундаменталізації. Виникає потреба у фахівцях педагогічного профілю з високим рівнем фундаментальних знань, які забезпечують професійну мобільність і адаптивність до динамічних умов ринку праці. Це дуже важливо в умовах постійного оновлення змісту освіти, впровадження нових освітніх технологій та постійного ускладнення професійних задач, зокрема в діяльності вчителя трудового навчання і зумовлено не тільки стрімким розвитком техніки та технологій, зростанням ролі графічної інформації, а й зміною парадигм навчання та виховання, що вимагає від учителя постійного підвищення кваліфікації.
Кризові явища в системі освіти назрівали досить давно. Як тільки вона стала набувати масового характеру, парадигма "майстер та учень" поступилася місцем інформаційному навчанню, дисциплінарному членуванню загального досвіду людства. З одного боку, це сприяло розвитку наук і технічному прогресу в розвинених країнах, а з іншого боку - вело до неминучого зростання обсягів навчального матеріалу та диференціації навчальних дисциплін, збільшенню їхньої кількості й, як наслідок, часу навчання. Інформаційне навчання саме по собі підходить до якісної межі, коли воно виявляється не в змозі Невідповідність між цілями й результатами системи освіти спонукала до спроб створення нових освітніх систем на основі експериментальної педагогіки та когнітивної психології, однак економічні й політичні ресурси суспільства виявилися недостатніми, і освіта повернулася до традиційних систем.
Швидкі зміни в науці та техніці, технології й економіці ХХ століття, виявили сповільненість адаптативних реакцій освіти. На сьогодні дослідники відмічають наростання невідповідності змісту освіти сучасному рівню наукових знань [66].
Нова парадигма вищої освіти веде від прагматизму вузькоспеціалізованих цілей до узагальнених знань про глибинні сутності й зв'язки навколишнього світу, до загальної культури й наукових форм мислення. Вони передбачають осмислення єдності й різноманіття світу, фундаментальність і конструктивність наукових підходів до природи й техніки.Зокрема фахівець інженерного профілю повинен уміти з опорою на фундаментальні знання розраховувати й спрогнозовувати фізичні, геометричні характеристики природних і технічних об'єктів.
Розв'язанню проблеми невідповідності змісту освіти вимогам суспільства до якості підготовки сучасного фахівця сприяє інтеграція споріднених вузівських дисциплін. Бо саме інтеграція знань дає змогу забезпечити її цілісність та фундаментальність. Звичайно, що у навчальному плані вузу повинні бути спеціалізовані фахові дисципліни. Але диференційовані знання повинні базуватися на міцному фундаменті інтегрованої загальнопрофесійної підготовки. Інтеграція фундаментальних та прикладних знань повинна відбуватися в процесі вивчення спеціальних дисциплін, а також у процесі проходження студентами практики, написання наукових робіт чи під час вивчення узагальнюючих інтегрованих дисциплін.
У зв'язку з цим виникає необхідність структурування змісту вузівських дисциплін з позицій інтегративного підходу з метою усунення другорядного матеріалу та систематизації знань.
Роботи українських педагогів і філософів освіти В. Андрущенка, С. Гончаренка, М. Дробнохода, Ю. Жидецького, І. Зязюна, В. Ільченко, Б. Камінського, Я. Кміта, І. Козловської, Д. Коломійця, Ю. Мальованого, О. Савченко, В. Сидоренка, Я. Собко та інших складають уявлення про існуючі форми і засоби інтеграції знань у вищий освіті, окремі з цих робіт містять конкретні рекомендації до розробки інтегративних курсів.
Аналіз навчальних планів та програм педагогічних вузів показує, що спроби вдосконалення системи підготовки фахівців педагогічного профілю здійснюються переважно за рахунок збільшення кількості навчальних предметів.
Але, як показує практика, це аж ніяк не сприяє підвищенню рівня підготовки студентів. Недостатня загальна, спеціальна і професійно-педагогічна підготовка вчителя фактично гальмує розвиток суспільства, бо такий вчитель неспроможний виховати гармонійно розвинену особистість, сформувати систему базових знань у майбутнього фахівця. І це не дивно, бо традиційна модель педагогічної освіти спрямована лише на передачу майбутньому вчителю певного обсягу знань, вмінь та навичок. Як правило, такі знання подаються у готовому вигляді, що на перший погляд спрощує процес засвоєння інформації студентами. Часто навчальний матеріал виявляється відірваними від реальної професійної практики, і молодому спеціалісту доводиться оволодівати необхідними знаннями та вміннями уже в процесі роботи. Бо сформувати з розрізнених та часто нежиттєздатних елементів знань систему виявляється досить проблематично. Більше того, такі "баластні" знання заважають творчо підходити до розв'язання складних професійних завдань.
Не дивлячись на поширеність інтеграційних процесів в освітній діяльності, можливості інтеграційного підходу у навчальному процесі ще далеко не вичерпані, бо більшість методичних розробок, що впроваджуються в освітню практику, зокрема вищої школи, не мають належного наукового обґрунтування і тому не завжди позитивно оцінюються як викладачами, так і студентами.
Специфіка змісту діяльності вчителя передбачає розв'язання досить складних професійних задач, які вимагають одночасного використання знань з різних галузей та заст