РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Загальна характристика обстежених хворих.
Під наглядом знаходилось 130 хворих на ХНХ в поєднанні з ГХ П стадії у віці
від 18 до 45 років (класифікація ВООЗ, 1989). До обстеження включали осіб, які
не мали порушень вуглеводного обміну, захворювань щитоподібної залози,
наднирників, вторинних артеріальних гіпертоній. Серед обстежених було 51
чоловік (39,3%) та 79 жінок (60,7%). Тривалість коморбідної патології за
даними медичних документів складала від 2 до 7 років, у середньому 4,2±0,5
роки (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Характеристика хворих молодого віку з ХНХ в сполученні з ГХ
в залежності від тривалості патології
Тривалість патології
Кількість хворих
1 – 2 роки
26
20,0
3 – 5 років
53
40,7
5 і більше років
51
39,3
Веріфікація діагнозів здійснювалась на підставі даних анамнезу, клінічної
картини, результатів комплексного клінічного, лабораторного та
Іструментального обстеження. Діагноз ГХ встановлювали відповідно до критеріїв
ВООЗ та European Society of Hypertension/European Society Cardiology
Guidelines Committee (2007), стадію АГ – відповідно до класифікації уражень
органів-мішеней (доповідь Комітету експертів ВООЗ по АГ, 1996). Діагноз
дискінезій ЖМ та ХНХ встановлювали відповідно до існуючих протоколів
робочої класифікації ХНХ (В.А. Галкін, 1986) та класифікації дискінезій
жовчовивідних шляхів (І.І. Дехтярьова, 1999).
Для діагностики ГХ суттєве значення мало виявлення факторів ризику, які були
простежені у 110 (84,8%) обстежених. Стресові чинники частіше зустрічалися
у жінок 61 (76,6%). Спадкова схильність до ГХ була другим по частоті
виявлення чинником ризику та мала місце у 76 (58,1%) хворих. Паління в якості
фактору ризику встановлено у 31 (23,8%) пацієнта. Гіподинамія мала місце в
54 (41,9 %) хворих, надлишкова маса тіла – у 24 (18,1%). При цьому поєднання
двох чинників ризику зустрічалося в 77 (59,1%), трьох – у 45 (34,3 %), понад
трьох чинників – у 16 (12,4 %) пацієнтів. Звертає на себе увагу той факт, що
жінки удвічі частіше чоловіків мали надлишкову масу тіла і вели при цьому
малорухливий спосіб життя.
ХНХ у обстежених хворих був переважно у фазі помірного загострення; за даними
анамнезу кількість загострень ХНХ складала 2-3 рази на рік. У 116 (89,3%)
пацієнтів початок захворювання був поступовим. За даними анамнезу, розвиток
загострень хворі пов`язували зі споживанням жирної, смаженої їжі, а також з
фізичним або нервовим перенапруженням (табл. 2.2).
Таблица 2.2
Характеристика хворих молодого віку з ХНХ в сполучені з ГХ в залежності від
частоти загострення ХНХ
Частота загострення
Кількість хворих
1 раз в 2 –3 роки
12
8,9
1-2 рази на рік
60
46,3
2-3 рази на рік
52
39,7
більше 4 разів на рік
5,1
Отже, частіше загострення ХНХ в осіб молодого віку із сполученою ГХ
спостерігалося 1-2 рази на рік (в 46,3% випадках) і найбільш рідкі загострення
зустрічалися у 12 (8,9%) хворих – один раз в 2-3 роки.
За даними анамнезу та медичної документації гіпертонічно-гіперкінетичний
варіант дискінезії ЖМ превалював у пацієнтів з тривалістю захворювання до 5
років, гіпотонічно-гіперкінетичний - у хворих з тривалістю захворювання від
5 до 10 років, гіпотонічно-гіпокінетичний - у осіб з тривалістю захворювання
понад 10 років.
Рис.2.1 Розподіл обстежених за типом дискінезії ЖМ в залежності від тривалості
хвороби
Обстежені хворі були розподілені на дві групи, які були рандомізовані за
статтю, віком, тривалістю та частотою попередніх загострень ХНХ: основну (77
осіб) та зіставлення (53 особи). Пацієнти обох груп отримували спазмолітики,
жовчогінні, антибактеріальні препарати (при необхідності) та стандартну
терапію ГХ (інгібітори АПФ, в-блокатори, діуретики, антагоністи кальцію).
Основна група пацієнтів додатково отримувала циклоферон і тіотриазолін.
Циклоферон вводили по 2,0 мл 12,5% розчину 1 раз на добу внутрішньом’язово
впродовж 5 днів, а подальше через день ще 5 разів. Тіотриазолін призначали по
2 мл 1% розчину 3 рази на добу внутрішньом’язово впродовж 21 дня. Контрольна
група складалася з 30 практично здорових осіб, вік та стать яких відповідали
аналогічним показникам в групах обстежених хворих.
2.2. Методи дослідження, які були застосовані
Всім пацієнтам проводили загальноклінічне обстеження – розпитування,
фізикальне, лабораторне і інструментальне дослідження.
Дослідження стану вегетативної нервової системи проводилось за допомогою
стандартних таблиць (Вейн О.М., 1998) та оцінювалась за бальною системою з
наступним розрахунком тонусу симпатичного або парасимпатичного відділу
нервової системи на підставі частоти серцевих скорочень, систолічного та
діастолічного АТ.
Вегетативний індекс Кердо розраховували за формулою ВІ=Д/Р·100, де Д – величина
діастолічного АТ, Р-ЧСС. Показник вегетативного індексу зі знаком (+) свідчить
про симпатикотонію, зі знаком (-) – про ваготонію, при ВІ=0 визначалася
амфотонія.
Лабораторне обстеження включало визначення функціональних печінкових проб –
рівня загального білірубіну та його фракцій, активності амінотрансфераз (АлАТ
та АсАТ), лужної фосфатази (ЛФ), гамаглутамілтранспептази (ГГТП), показника
тимолової проби, вмісту загального білка та білкових фракцій в крові за
допомогою уніфікованих методів.
Рівень ПОЛ оцінювали за вмістом у крові малонового діальдегіду (МДА) і дієнових
кон’югатів (ДК) [32, c.34-36], активність ферментів системи АОЗ - СОД та КТ
вивчали спектрофотометрично [136, с. 16-20]. Обчислювався інтегральний
індекс Ф як співвідношення СОДЧКТ/МДА [194, с.10-12].
Стан ліпідного обміну у плазмі крові в
- Киев+380960830922