Вы здесь

Клініко-патогенетичні особливості хронічного некалькульозного холециститу сполученого з гіпертонічною хворобою у хворих молодого віку та оптимізація лікування

Автор: 
Гусач Вікторія Юріївна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U004988
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
2.1 Загальна характристика обстежених хворих.
Під наглядом знаходилось 130 хворих на ХНХ в поєднанні з ГХ П ста­дії у віці
від 18 до 45 років (класифікація ВООЗ, 1989). До обстеження вклю­чали осіб, які
не мали по­рушень вуглеводного обміну, захворювань щито­по­дібної залози,
наднир­ни­ків, вторинних артеріальних гіпертоній. Серед обсте­же­них було 51
чоловік (39,3%) та 79 жінок (60,7%). Тривалість коморбідної па­тології за
даними медичних документів складала від 2 до 7 років, у серед­ньому 4,2±0,5
роки (табл.2.1).
Таблиця 2.1
Характеристика хворих молодого віку з ХНХ в сполученні з ГХ
в залежності від тривалості патології
Тривалість патології
Кількість хворих
1 – 2 роки
26
20,0
3 – 5 років
53
40,7
5 і більше років
51
39,3
Веріфікація діагнозів здійснювалась на підставі даних анамнезу, клі­ніч­ної
картини, результатів комплексного клінічного, лабораторного та
Істру­мен­тального обстеження. Діагноз ГХ встановлювали відповідно до критеріїв
ВООЗ та European Society of Hypertension/European Society Cardiology
Gui­deli­nes Committee (2007), стадію АГ – відповідно до кла­си­фікації уражень
ор­ганів-мішеней (доповідь Комітету експертів ВООЗ по АГ, 1996). Діагноз
дис­кінезій ЖМ та ХНХ встановлювали відповідно до існу­ючих протоколів
ро­бо­чої класифікації ХНХ (В.А. Галкін, 1986) та кла­си­фікації дискінезій
жовчо­ви­відних шляхів (І.І. Дехтярьова, 1999).
Для діаг­нос­тики ГХ суттєве значення мало виявлення факторів ризику, які були
простежені у 110 (84,8%) обс­тежених. Стре­сові чинники частіше зус­т­річалися
у жінок 61 (76,6%). Спадкова схи­ль­ність до ГХ була другим по частоті
виявлення чинником ризику та мала місце у 76 (58,1%) хворих. Па­ління в якості
фактору ризику встановлено у 31 (23,8%) пацієнта. Гіпо­ди­на­мія мала місце в
54 (41,9 %) хворих, надлишкова маса тіла – у 24 (18,1%). При цьому поєднання
двох чинників ризику зустрічалося в 77 (59,1%), трьох – у 45 (34,3 %), понад
трьох чинників – у 16 (12,4 %) пацієнтів. Звертає на се­бе увагу той факт, що
жінки удвічі частіше чоловіків мали надлишкову масу ті­ла і вели при цьому
малорухливий спосіб життя.
ХНХ у обстежених хворих був переважно у фазі помірного загострення; за даними
анамнезу кількість загострень ХНХ складала 2-3 рази на рік. У 116 (89,3%)
пацієнтів початок захворювання був по­с­туповим. За даними анам­незу, розвиток
загострень хворі пов`язували зі споживанням жирної, сма­женої їжі, а також з
фізичним або нервовим перенапру­женням (табл. 2.2).
Таблица 2.2
Характеристика хворих молодого віку з ХНХ в сполучені з ГХ в залежності від
частоти загострення ХНХ
Частота загострення
Кількість хворих
1 раз в 2 –3 роки
12
8,9
1-2 рази на рік
60
46,3
2-3 рази на рік
52
39,7
більше 4 разів на рік
5,1
Отже, частіше загострення ХНХ в осіб молодого віку із сполученою ГХ
спостерігалося 1-2 рази на рік (в 46,3% випадках) і найбільш рідкі загост­рення
зустрічалися у 12 (8,9%) хворих – один раз в 2-3 роки.
За даними анамнезу та медичної документації гіпертонічно-гіперкі­не­тичний
варіант дискінезії ЖМ превалював у пацієнтів з тривалістю захво­рю­вання до 5
років, гіпотонічно-гіперкінетичний - у хво­рих з три­ва­лістю захво­рювання від
5 до 10 років, гіпотонічно-гіпокінетичний - у осіб з три­валістю захворювання
понад 10 років.
Рис.2.1 Розподіл обстежених за типом дискінезії ЖМ в залежності від тривалості
хвороби
Обстежені хворі були розподілені на дві групи, які були рандомізовані за
статтю, віком, тривалістю та частотою попередніх загострень ХНХ: основну (77
осіб) та зіставлення (53 особи). Пацієнти обох груп отримували спаз­мо­лі­тики,
жовчогінні, антибактеріальні препарати (при необхідності) та стан­дарт­ну
терапію ГХ (інгібітори АПФ, в-блокатори, діуретики, антагоністи каль­цію).
Основна група пацієнтів додатково отримувала циклоферон і тіотриа­зо­лін.
Циклоферон вводили по 2,0 мл 12,5% розчину 1 раз на добу внут­ріш­ньо­м’язово
впродовж 5 днів, а подальше через день ще 5 разів. Тіотриазолін при­зна­чали по
2 мл 1% розчину 3 рази на добу внут­ріш­ньом’язово впродовж 21 дня. Контрольна
група складалася з 30 практично здорових осіб, вік та стать яких відповідали
аналогічним показникам в групах обстежених хворих.
2.2. Методи дослідження, які були застосовані
Всім пацієнтам проводили загальноклінічне обстеження – розпитування,
фізикальне, лабораторне і інструментальне дослідження.
Дослідження стану вегетативної нервової системи проводилось за допо­мо­гою
стандартних таблиць (Вейн О.М., 1998) та оцінювалась за баль­ною сис­­темою з
наступним розрахунком тонусу симпатичного або парасим­па­тич­ного відділу
нервової системи на підставі частоти серцевих скорочень, сис­толічного та
діастолічного АТ.
Вегетативний індекс Кердо розраховували за формулою ВІ=Д/Р·100, де Д – величина
діастолічного АТ, Р-ЧСС. Показник вегетативного індексу зі знаком (+) свідчить
про симпатикотонію, зі знаком (-) – про ваготонію, при ВІ=0 визначалася
амфотонія.
Лабораторне обстеження включало визначення функціональних печін­ко­вих проб –
рівня загального білірубіну та його фракцій, активності аміно­трансфераз (АлАТ
та АсАТ), лужної фосфатази (ЛФ), гамаглутаміл­транс­пеп­тази (ГГТП), показника
тимолової проби, вмісту загального білка та білкових фракцій в крові за
допомогою уніфікованих методів.
Рівень ПОЛ оцінювали за вмістом у крові малонового діальдегіду (МДА) і дієнових
кон’югатів (ДК) [32, c.34-36], активність ферментів системи АОЗ - СОД та КТ
вивчали спектрофото­мет­рич­но [136, с. 16-20]. Обчислювався інтегральний
індекс Ф як співвідношення СОДЧКТ/МДА [194, с.10-12].
Стан ліпідного обміну у плазмі крові в