Вы здесь

Господарсько-правове забезпечення стимулювання розвитку суднобудування та судноремонту.

Автор: 
Пісьменна Катерина Станіславівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U005252
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
Господарсько-правове забезпечення окремих напрямів економічної політики держави
у сфері суднобудування та
судноремонту.......................................101
2.1. Господарсько-правові засоби забезпечення галузевої політики у сфері
суднобудування та
судноремонту...................................................................101
2.2. господарсько-правові засоби забезпечення грошово-кредитної політики
держави в галузі суднобудівної
промисловості..............................................126
2.3.господарсько-правові засоби забезпечення амортизаційної політики держави в
галузі суднобудівної
промисловості...........................................157
2.4. Господарсько-правові засоби забезпечення інвестиційно-інноваційної
політики держави в галузі суднобудівної
промисловості............................167
ВИСНОВКИ......................................................................................................178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ........................................................194
Вступ
Актуальність теми дослідження. Як відомо, стабільний економічний розвиток
країни головним чином залежить від успішного функціонування підприємств
промислового комплексу. Грошові кошти, які заробляють такі підприємства у своїй
господарській діяльності, є найбільш стабільним джерелом поповнення прибуткової
частини Державного бюджету України.
Суднобудівна промисловість має всі необхідні передумови для того, або в
майбутньому посісти провідне місце в подальшому економічного розвитку країни.
По-перше, Україна як морська держава зберегла з радянських часів потужну
суднобудівну базу. Це 44 суднобудівні та судноремонтні підприємства, 11 з яких
є великими, науково-дослідні інститути та конструкторські бюро. Ці підприємства
стабільно вносять значні грошові кошти до Державного бюджету країни, та є
бюджетоутворюючими для місць розташування. По-друге, Україна знаходиться
усередині переміщення центрів суднобудування на схід. Крім того, суднобудівна
промисловість є комплексною і сприяє розвиткові багатьох суміжних галузей та
видів виробництв, таких як чорна та кольорова металургія, енергопостачання,
транспортна галузь та ін. До того ж суднобудівна промисловість унаслідок
трудомісткості вимагає залучення значної кількості робітників, сприяючи тим
самим зайнятості населення. Таким чином, суднобудівна промисловість виконує
важливу економічну, політичну і соціальну функції та створює кумулятивний ефект
не тільки в самих підприємствах галузі, але й в суміжних галузях та видах
виробництв.
Однією з умов стабільної роботи суднобудівних підприємств є правовий механізм
державної підтримки, який забезпечується за рахунок прямих дотацій з Державного
бюджету та низьких відсоткових ставок за кредитами. Показовим є те, що уряд
Євросоюзу на сьогодні не відмовився від підтримки суднобудівної галузі, що
планувалося скасувати ще у 1994 р. Отже, важливим завданням
господарсько-правової науки є конструювання ефективних засобів та механізмів
державної підтримки з урахуванням особливостей і закономірностей розвитку
економіки України в цілому та національної суднобудівної промисловості
зокрема.
Проте, ціла низка проблем, які пов’язані з особливостями державного
регулювання суднобудівної промисловості, ще потребують ретельного розв’язання.
По-перше, з накладенням мораторію на дію Закону України „Про заходи державної
підтримки суднобудівної промисловості в Україні” суднобудування фактично
залишилося без підтримки з боку держави, опинившись тим самим у більш
невигідному становищі, ніж іноземні конкуренти. По-друге, правова позиція
держави щодо судноремонту, який в умовах відсутності державного замовлення
розвивається більш швидкими темпами, ніж суднобудування, містить значний
виробничий та науковий потенціал та має всі передумови для визнання його
приоритетною галуззю економіки, законодавчо не одержав такого статусу, у
зв’язку з чим на судноремонтні підприємства не поширюється застосування
механізмів стимулювання. По-третє, відсутня так звана морська політика України,
яка б урахувала напрями морської діяльності держави та її потенціал,
національні інтереси у Світовому Океані, морську політику, її принципи, напрями
та суб’єктів, роль суднобудування у розвитку морської індустрії. По-четверте,
відсутня програма розвитку суднобудівної промисловості, яка за допомогою
впровадження системи господарсько-правових засобів дозволила б розв’язати низку
проблем розвитку промисловості. По-п’яте, відсутня сформульована інноваційна
політика держави, яка б сприяла розвиткові новітніх технологій в галузі
суднобудування. По-шосте, надто високими є відсоткові ставки за кредитами
українських банків та відсутні кредитні пільги для підприємств суднобудівної
промисловості, що в кінцевому рахунку призводить до збільшення собівартості
суден, які будуються, що є неприпустимим з погляду світової конкуренції.
Тотальна приватизація підприємств промисловості та неврахування національних
економічних інтересів у приватизаційних умовах значно ускладнюють контроль
держави за збереженням основного профілю діяльності підприємств –
суднобудування та судноремонту, а також за збереженням повного циклу
виробництва саме в Україні, що є принциповим питанням з точки зору одержання
прибутку у повному обсязі Державним бюджетом України та розвитку
конкурентноздатності суб’єктів господарювання. По-сьоме, актуальним у зв’язку з
кон’юнктурою внутрішнього