змістом давньоукраїнської полемічної спадщини антиунійного спрямування XІ ? початку XVII ст.
Предметом дисертаційного дослідження виступає виявлення та аналіз провідних аспектів православно-католицької полеміки, що знайшли модусне відображення у посланнях Івана Вишенського і простежуються в більшості давньоукраїнських творів антикатолицького спрямування кінця XVI ? початку XVII століття, а також є органічною складовою багатовікової вітчизняної православної традиції.
Методи дослідження обумовлювали його об'єкт та предмет, а їх вибір характеризувався як загальнонауковими, так і специфічно дисциплінарними підходами.
При цьому проблемно-хронологічний підхід до висвітлення матеріалу дослідження було обрано домінуючим методом у І
розділі дисертації, завдання якого складало з'ясування стану вивчення полемічної спадщини Івана Вишенського. У ІІ
розділі перевага надавалась системно-синтезуючому методу аналізу, що передбачав осмислення конфесійного модусу українського полеміста з виділенням провідних догматико-канонічних аспектів православно-католицьких суперечностей, а також означення типології їхнього відображення в контексті вітчизняної полемічної традиції ХІ-ХV ст. Можливості дискриптивно-аналітичного методу знайшли застосування у ІІІ
розділі, що був присвячений дослідженню зв'язку етноментальної проблематики з конфесійним модусом творчості Івана Вишенського, специфіку якого склала апологія чернечо-аскетичного життя та "небесна педагогіка" мислителя. В процесі виконання дисертаційних завдань ІV
розділу особлива увага приділялася порівняльному методу, що був покликаний сприяти максимальному розкриттю генетико-типологічної спорідненості етно-конфесійного модусу творчості Івана Вишенського з пам'ятками полемічної літератури кінця ХVІ - початкуХVІІ ст.
Робота грунтується на базових принципах академічного релігієзнавства з йому властивими позаконфесійністю, світоглядним плюралізмом, цілісністю та системністю осмислення релігійних феноменів, історичністю підходів, а також толерантністю та об'єктивністю.
Наукова новизна. Вивчення конфесійного модусу творчості Івана Вишенського в контексті давньоукраїнської православної традиції і особливо з огляду на провідну антикатолицьку проблематику кінця ХVІ - початку ХVІІ ст. дозволило з'ясувати, що конфесійна позиція Івана Вишенського щодо особливостей віровчення католицької Церкви, її соціальної практики та політики значною мірою відповідала усталеним та багатьма причинами зумовленим підходам речників православної Церкви України. Воднораз обгрунтовано, що конфесійний модус полемічної спадщини Івана Вишенського безпосереднім чином пов'язаний з етноментальною проблематикою, в контексті якої орієнтація Івана Вишенського на ідеали раннього християнства, а також містико-аскетична налаштованість полеміста спричинили його "небесну педагогіку" з її виразною проекцією на соціальні "низи". Доведено, що конфесійний модус творчості Івана Вишенського позначений специфікою осмислення цілої сукупності питань, що, з одного боку, дає підстави говорити про його типологічну відповідність провідним концептам православно-католицької полеміки антикатолицького спрямування, а з другого, характеризується неповторністю інтерпретаційних підходів та оцінок мислителя, які не втратили своєї значущості й дотепер. Їх конкретна наукова новизна полягає у тому, що:
? конфесійний модус полемічної спадщини Івана Вишенського в своєму догматико-канонічному вимірі включав богословську рефлексію над вченням про примат римського папи у християнській Церкві, filioque, чистилище та опрісноки й базувався на засадах Святого Письма, Священного Передання, ухвалах перших семи Вселенських соборів, а також настановах отців православної Церкви, остання з яких вважалася єдиною істинною релігією;
? проблематичний спектр конфесійного модусу знайшов під пером Івана Вишенського доволі вправного й переконливого інтерпретатора, в богословській позиції якого знайшла відображення вітчизняна антикатолицька традиція з їй притаманною крайньою ортодоксальністю, рішучим неприйняттям католицьких віронавчальних нововведень та унійних заохочень, а також піднесенням ідеї спасіння, запорукою якого виступали бідність, терпіння, простота та смирення;
? інтерпретаційна специфіка полемічного кредо Івана Вишенського сформувалася під переважаючим впливом візантійського богослів'я і проявилася, насамперед, в ригористико-максималістичному несприйнятті або ж в однобічному трактуванні догматико-канонічних аспектів православно-католицької полеміки, нерідко зміщуючись у морально-етичну та суспільно-політичну площину, підтвердженням чому слугують обстоювання полемістом ідеї суспільної справедливості, рівності усіх людей перед Богом, засудження аморальності, соціального гноблення, утисків та визиску;
? органічний зв'язок конфесійного модусу творчості Івана Вишенського та порушеної ним етнічної проблематики узасаднювався на переконанні про глибинну близькість ідеалів Ісуса Христа українському народові, що знайшло найбільш повне відображення в апології чернечого подвижництва та "небесній педагогіці" як системі шкільно-просвітницьких засобів, спрямованих на віддалення народу від світу диявола-світодержця - світу гріха й пихи, багатства й аморальності, а також в засудженні тієї культово-обрядової звичаєвості, яку полеміст називав "поганським квасом" та "бісівськими руганями";
- в дилемі "Іван Вишенський і народ" етноконфесійна лінія розмежування пролягала між семантичною різницею дефініцій "Іван Вишенський з народом" та "Іван Вишенський за народ" і контурувалась мірою відповідності/невідповідності релігійному покликові українського анахорета, тому його виміру, що був пройнятий зневірою у владоймущі стани польсько-русько-литовського суспільства Речі Посполитої, їх рішучим осудом за ренегатство й світолюбність та позначений демаркаційною лінією, за межею якої гнівна репліка полеміста: "Я з народом заповітів не складав", - виглядає цілком природною і зрозумілою;
? сподіваючись на нижчі та середні верстви українського суспільства як носіїв православного благочестя, Іван Вишенський не тільки став захисником усіх покривджених і знедолених, їх релігійним "адвокатом", але й пов'язував з ними найкращі перспективи, плекаючи в тому числі й надії на життя в блаженній "купі", на створення такого братства чи спілки віруючих людей, ідеалом яких стали б Ісусові заповіти вбогості, простоти та смирення;
? як на тематико-проблематичному рівні, так і в способі сприйняття, осмислення та оцінки провідних догматико-канонічних питань, що складали предмет православно-католицької полеміки кінця ХVІ - початку ХVІІ ст, конфесійний модус творчості Івана Вишенського відповідав як духові часу, так і усталеній полемічній практиці доби активного творчого життя мислителя і, за винятком окремих інтерпретаційних особливостей, збігався з полемічним кредо Герасима й раннього Мелетія Смотрицьких, невідомих авторів Загоровського поетичного збірника та "Перестороги", антикатолицькою налаштованістю Христофора Філалета, Стефана Зизанія, Клірика Острозького та інших полемістів.
Теоретичне значення дослідження. В дисертації досліджено конфесійний модус творчості Івана Вишенського, богословські засновки якого значною мірою відповідають уявленням православної пастви, відображають його потреби на нинішньому етапі церковно-релігійного розвитку, коли Україна постала перед новими запитами та викликами в контексті реалізації євроатлантичної стратегії свого розвитку. З огляду на це результати і висновки обраного дослідження можуть прислужитися кращому розумінню світоглядно-конфесійних переконань православної пастви України та її нинішнього проводу, стати тією базою, яка дозволить докладніше з'ясувати етно-психо-ментальні риси українського народу, його релігійні ідеали в добу кардинальних перетворень та інтенсивних трансформаційних змін, обумовлених секуляризаційними процесами та глобалізацією з усіма їх залежностями.
Практичне значення дисертаційної роботи. Окремі положення дисертації можуть бути використані або враховані як органами державної влади, так і церковно-релігійними інституціями, науково-освітніми установами та громадськими організаціями для підготовки і запровадження науково вивірених і глибоко мотивованих рішень щодо налагодження міжконфесійного діалогу в Україні, мету якого складала б гармонізація церковно-релігійних відносин у державі. Дисертаційні матеріали та їх узагальнення сприятимуть розширенню й поглибленню релігієзнавчих знань про православно-католицькі суперечності на теренах Руси-України, їх догматико-канонічні підстави та доленосні наслідки і прислужаться викладанню вузівського курсу "Релігієзнавство", а також дисциплін філософського, богословського та історіософського циклу. Крім того, з уваги на проблематичний розріз теми, її важливі релігійні підтексти, що складають основи православного ортодоксально-консервативного богомислення, деякі аспекти дослідження зможуть допогти людям різних конфесійних уподобань та вікових категорій визначитися в цільових пріоритетах життя, базованих на вітчизняній традиції та її ціннісних орієнтаціях.
Особистий внесок дисертантки. Дисертація є оригінальним науковим дослідженням. Його основні положення та висновки одержані автором самостійно в процесі з'ясування етноконфесійного модусу творчості Івана Вишенського та його тематико-проблематичної спорідненості з вітчизняною полемічною традицією і зокрема відповідним комплексом православно-католицьких суперечностей кінця ХVІ - початку ХVІІ ст., що обумовлювало активне використання джерелознавчої бази, а також включало вирозумлення на змісті довколоунійних дискусій періоду активної творчої діяльності полеміста.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження апробовані на міжнародних та всеукраїнських конференціях: XVII Міжнародна конференція "Історія релігій в Україні" (Львів, ); XVIIІ Міжнародна конференція "Історія релігій в Україні" (Львів, ); Українське християнство: історія трагедій та уроки сьогодення ( - - ). - Тернопіль, ; Взаємодія релігійного і національного чинників в умовах трансформацій українського суспільства (Київ, ).
Дисертація обговорювалася на засіданні відділу філософії релігії та на Вченій раді Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України.
Публікації. Основні положення та висновки дисертації висвітлені в публікаціях, з яких надруковані у наукових фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена логікою дослідження теми і підпорядкована поставленим меті та завданням. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом, виходячи з якого у першому
розділі проаналізовано стан вивчення полемічної спадщини Івана Вишенського з зазначенням його різноаспектності та неоднозначності підходів, що й обумовлювало необхідність систематизації та вдосконалення погляду на конфесійний модус давньоукраїнського полеміста. Другий
розділ присвячено розгляду блоку провідних питань православно-католицьких суперечностей, що знайшли відображення в полемічній спадщині Івана Вишенського на етапі підготовки, проголошення та запровадження в життя унійних рішень Берестейського собору року. Третій
розділ приурочено висвітленню зв'язку "небесної педагогіки" Івана Вишенського з етнічною проблематикою, тобто тими життєвими реаліями, що зберігають неабияку актуальність на нинішньому етапі суспільно-політичного та духовного розвитку України. У четвертому
розділі на широкому джерельному тлі з'ясовуються різні аспекти православно-католицької полеміки на предмет їх відповідності/невідповідності конфесійному кредо Івана Вишенського, а також доводиться, що, незважаючи на оригінальність окремих трактацій та специфіку їх художньо-поетичного забезпечення, український полеміст працював в системі координат вітчизняної антикатолицької традиції. У Висновках підводяться підсумки здійсненого аналізу конфесійного модусу полемічної творчості Івана Вишенського.
Дисертація складається зі вступу, чотирьох
розділів, висновків, списку джерел і літератури.
Загальний обсяг дисертації складає сторінки, з них сторінок основного тексту. Список
- Киев+380960830922