Вы здесь

Проблема реконструкції мови трипільської культури

Автор: 
Мосенкіс Юрій Леонідович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2002
Артикул:
0502U000267
129 грн
Добавить в корзину

Содержимое

Розділ 2. МЕТОДИ І ПРИЙОМИ
РЕКОНСТРУКЦІЇ МОВИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
2. 1. МЕТОДИ СУЧАСНОЇ ЛІНГВІСТИКИ
ТА ПРОБЛЕМА ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
ДЛЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ МОВИ ТРИПІЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.

Метод становить певний підхід до явища, яке досліджується, певний комплекс положень, наукових і винятково технічних прийомів, застосування котрих дає можливість дослідити певне явище. Тому метод завжди є системою [552, с. 258]. У дещо іншому формулюванні метод - система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення; шлях, спосіб досягнення певних результатів у пізнанні і практиці, тобто спосіб організації теоретичного і практичного освоєння дійсності [343а, с. 207].
У програмовій статті "Завдання дальшого порівняльно-історичного вивчення мов" професор А. О. Білецький висловлює переконання в тому, що порівняльно-історичний метод - основний у дослідженні мови, а всі інші методи тільки доповнюють його [37, с. 3]. М. П. Кочерган підкреслює, що порівняльно-історичний метод - найважливіший інструмент пізнання мовної історії [343а, с. 214]. Слід цілком погодитись із М. П. Кочерганом у тому, що порівняльно-історичний метод, будучи спрямованим у далеке минуле мови, сприяє вивченню її сучасності: "що далі в глибінь історії простежується доля якоїсь мови, то ґрунтовніше і повніше висвітлюється її сучасний стан" [343а, с. 216]. Такі теоретичні засади має концепція, що тлумачить прамовні стани, послідовний розвиток котрих спричинився до витворення української мови, як етапи передісторії української мови [484; 516; 522].
При вирішенні проблем, пов'язаних із реконструкцією мови трипільської культури, порівняльно-історичний метод застосовується значною мірою. Враховується наявність чи відсутність інших слов'янських паралелей для українських слів, щодо яких припускається субстратне походження; залучаються реконструкції праслов'янської мови; враховується наявність чи відсутність позаслов'янських індоєвропейських паралелей; виявлювані фонетичні закономірності, відповідності співвідносяться з тими, що властиві індоєвропейським мовам.
Важливу роль відіграє внутрішня реконструкція, яка "дозволяє строгіше й об'єктивніше розмежувати архаїзми й інновації й тим самим визначити, які категорії можна приписати вихідному станові..." [382, с. 18].
Зважаючи на те, що при порівнянні матеріалу субстратів часто залишається неясною родинна належність субстратних мов (вірогідна віднесеність порівнюваних субстратних шарів навіть до різних мовних надродин), актуальними й важливими є принципи міжродинного порівняльно-історичного дослідження мов, які були вперше системно сформульовані й обгрунтовані О. С. Мельничуком. Це такі принципи:
1) необов'язковість встановлення відповідності між голосними різної якості в коренях слів;
2) встановлення відповідностей між приголосними не однозначно (консонант - консонант), а погрупно (група консонантів - група консонантів);
3) встановлення відповідностей із допущенням можливості метатези приголосних кореня;
4) встановлення відповідностей між формами з різними інфіксами й формами без них;
5) встановлення семантичних паралелей із урахуванням можливості істотного розходження значень (що, за О. С. Мельничуком, не повинне мати наслідком суб'єктивізацію етимологічних досліджень) [430, 2, с. 29-33; 429, с. 9-13; 434, с. 99-108].

Активно залучається типологічний (зіставно-типологічний) метод. Поширене в українській мові милозвучне чергування голосних і приголосних співвідноситься з відкритоскладовим типом праслов'янської мови, який виявляється відмінним від складової структури інших індоєвропейських мов. У зіставному аспекті розглядається типологія інших відкритоскладових мов (наприклад, дошумерського субстрату) і типологія писемностей зі складовими знаками (крітських, анатолійських - на відміну від інших, які не мають таких яскраво виражених ознак відкритоскладовості).
Типологічні аспекти розгляду проблеми поки що обмежуються фонетикою (але на матеріалі не лише мов, а й писемностей) і частково морфологією.
Може бути перспективним і вивчення синтаксичних аспектів (зокрема, в компаративному аспекті - на матеріалі стійких словосполучень, які в принципі можуть вичленовуватися з субстрату подібно до того, як реконструюється синтаксис прамов, передусім праіндоєвропейської). Так, уявлення про Перуна на пагорбі ("Повість временних літ" під 980 роком, докладніше див. 1. 7. 4, Перун) можуть походити від парного словосполучення, в якому позначення пагорба (подібне до хетського peruna "скеля") близьке до позначення самого Перуна (пор. подібні словосполучення в праіндоєвропейських реконструкціях - наприклад, "швидкі коні"). Подібний матеріал невіддільний від того, який досліджується шляхом мовної інтерпретації міфу (див. 2. 3. 1).
В. М. Мокієнко відзначає, що за медведем Мишкой прихована давня загальна назва ведмедя (давньоруське - мечька, болгарське - мечка, литовське - meska "ведмідь"), за Петей-петушком - давнє потя чи потка - "птах" (той самий корінь ви знайдете у словах птица і куропатка), за кошкой Машкой - давнє слов'янське найменування кішки (болгарське маче, мачка; сербськохорватське мачка; польське maciek і чеське macek - "кішка", "кіт"), а за поросенком Борей - загальна назва боров. Подібні приклади - не така вже рідкість" [451, с. 174]. Саме такого походження може бути уявлення про Перуна на горі.
Отже, порівняльно-історичний метод (як у плані зовнішнього зіставлення й реконструкції, так і в плані внутрішньої реконструкції) і типологічний метод можуть плідно використовуватися при дослідження мови трипільської культури. Однак значна специфічність досліджуваного матеріалу мотивує необхідність залучення інших методів і навіть розробки нових підходів і прийомів, які можуть оформлюватись у методи. Порівняльно-історичний і зіставно-типологічний методи виявляються недостатніми інструментами реконструкції мови трипільської культури.
Слід особливо підкреслити те, що зв'язок мови з позамов