Розділ 2 .
ЕПІСТЕМОЛОГІЧНИЙ (ЛОГІКО-ГНОСЕОЛОГІЧНИЙ)
ВИМІР АКСІОЛОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ЗНАННЯ
2.1. Протиставлення когнітивного та ціннісного в знанні:
від ригоризму до потенціалізму
Антиномія, що виникла в процесі з’ясування специфіки пізнавального та
ціннісного ставлення до дійсності – це проблема, розв’язати яку неможливо за
допомогою традиційного підходу, згідно з яким істина вважається ціннісно
нейтральною, не включеною в аксіосферу культури як її необхідний елемент. У
контексті аксіології знання, заснованої на потенціалістичному розумінні
цінності, з’являється можливість іншого, більш адекватного тлумачення названого
співвідношення.
Проблема співвідношення істини і цінності багатогранна, складна, цікава й
актуальна [див.: 292]. Хоч у спеціальній літературі вона досить усебічно
висвітлювалася, навряд чи можна сказати, що в цілому вже її розв’язано.
Досягнуто розуміння, що не існує ціннісно нейтральних істин, але в арсеналі
засобів епістемології, філософії та методології науки аксіологічний підхід
іще не став загальновизнаним. Іще й сьогодні продовжує жити міф про начебто
нездоланну безодню між “двома культурами” – гуманітарною та
природничонауковою. Тому питання про цінність істини, її аксіологічні
параметри, очевидно, має розглядатися не тільки у вузькометодологічному,
а й широкому загальнокультурному контексті.
Культура, філософія, наука тісно пов’язані між собою передусім у тому
розумінні, що домінуючі тенденції в них, як правило, взаємозалежні. Проте
наразі йдеться не стільки про закономірну зумовленість їхніх основних
орієнтацій, скільки про сумірність і критерій для оцінки адекватності та
цілісності розвитку. Філософія, котра за визначенням є самосвідомістю
культури, дуже специфічно реагує на її динаміку. Відкриваючи своїм
інтелектуальним поглядом усе нові й нові, незнані доти обрії культурної
роботи, вона постійно руйнує status quo. Та водночас її не можуть не бентежити
і порушення органічної цілісності, гармонійності загальнокультурного розвитку.
Аби аксіологія наукового знання стала можливою, треба передусім усунути деякі
стійкі стереотипи, які заважають осмислювати її проблематику в контексті
нового образу науки. Одним із таких явно застарілих уявлень є переконання в
ціннісній нейтральності наукових істин. Але при цьому необхідно пам’ятати, що
в історії науки образ аксіологічно нейтрального знання зіграв особливу роль,
оберігаючи науку від ідеології та забезпечуючи їй умови для стрімкого, ніякими
зовнішніми чинниками не зумовленого розвитку. Поняття “нейтральність” у
даному контексті неоднозначне. “Виходить, – пише В.Келле, – вельми цікавий
феномен: образ ціннісно-нейтральної науки проявив себе водночас і як
філософський принцип, і як методологічний регулятив, і як буденна свідомість
науки. Він прекрасно корелює з характеристикою фундаментальних досліджень як
пізнання природи, що не має жодних практичних цілей. Він може слугувати
основою для елітарного трактування науки. У цілому, це досить абстрактний
образ, який може бути інтерпретований по-різному” [105, 14].
Сама можливість протиставлення когнітивних і ціннісних аспектів (і потенцій)
теоретичного знання зумовлена двозначністю терміна “наука”, що в
англомовній літературі зафіксована словами “сайєнс” і “гуманітес”. У першому
випадку йдеться переважно про знання природничонаукове, значною мірою вільне
від оцінок, які йому нав’язуються ззовні, тоді як інший термін означає сферу
знання, невіддільну від усієї сукупності наявних у культурі цінностей.
Вважається, що пізнавальний образ, на відміну, скажімо, від художнього, вільний
від усяких суб’єктивних чинників, абсолютно незалежний від особливостей
життєдіяльності вченого. Насправді ж він (у кінцевому підсумку) так само
зумовлений індивідуально-своєрідними інтелектуальними і не тільки
інтелектуальними (епістемними), а й етичними, естетичними і навіть релігійними
потенціями. Ілюзія, що художній образ більшою мірою, ніж когнітивний,
пов’язаний зі здібностями особистості, виникає через те, що ці потенції
справді дуже різні. Тому й результати актуалізації сприймаються по-різному. В
одному випадку – це живе, чуттєве, безпосереднє переживання, в якому
неповторність постійно, так би мовити, перед очима, на поверхні, тоді як в
іншому – загальні міркування, в яких усе неповторне й емоційне відходить на
другий план. Але це, звісно, ще не означає, що наукове пізнання взагалі
незалежне від усяких ціннісних орієнтацій і чинників індивідуального чи
соціокультурного характеру. Саме в особливому характері когнітивних
цінностей, а не в об’єктивності змісту знання, специфіка науки.
Знання в усіх його різновидах і формах є ціннісно зумовленим, адже за самою
своєю природою воно забезпечує вибір альтернатив у процесі будь-якої свідомої
діяльності. Гносеологія досліджує вибір у сфері пізнання, так само як етика – в
моральній, а естетика – художній діяльності. Здійснюється пошук адекватного
кожній сфері специфічного критерію (істини, добра, краси), який насправді
лежить поза цими сферами, вірніше, в єдиному для них усіх аксіологічному
просторі. Лише рефлексія відокремлює пошук істини від інших інтенцій мислення,
протиставляючи істинність і цінність.
Аксіологічний аспект мислення, по-перше, навіть при великому бажанні неможливо
цілком елімінувати з процесу та результату пізнання. Сама істина в її
абсолютному значенні регулятивного принципу мислення не може не бути цінністю,
бо інакше вона не була б істиною – протилежністю облуди. Але в ситуації
духовно-практ
- Киев+380960830922