РОЗДІЛ 2
БОРОТЬБА ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ
ЯК СКЛАДОВА ДІЯЛЬНОСТІ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ
2.1. Релігійний чинник національного відродження ХІХ ст.: ствердження української самобутності в церковній організації, владно-парламентській діяльності, культурно-просвітніх традиціях
Український народ, як відомо, будує своє національне життя на географічному і культурному перехресті Заходу і Сходу. Саме пограниччя західної і східної цивілізацій, християнства і мусульманства, католицизму і православ'я зумовило складність церковно-релігійних процесів на Україні. Тому національно-культурна ідентичність і релігійні традиції народу формувалися під впливом і Заходу, і Сходу. Але вирішальний, за слушним висловом львівського дисидента Івана Геля, вплив мала Європа, оскільки в етнокультурному плані Україна завжди була її інтегральною частиною[591. С.132]. Із цією думкою важко не погодитися.
"Обставини національного буття, особливості історичної й національної духовності спричинили те, - зауважив Анатолій Колодний, - що в масі своїй українці були і є одним з найбільших релігійних народів світу" [727. С.131]. Тож церква завжди була духовною опорою його життя. У багатовіковій історії Української церкви насамперед виділимо події вселенського значення: хрещення 988 р., Берестейську унію XVI ст., ліквідацію і відродження Греко-католицької церкви у другій половині ХХ ст.
Високо оцінював Берестейську унію митрополит Йосиф Сліпий, видатний будівничий та історик Української церкви. Відзначаючи її величезне значення для відродження і піднесення Української церкви, він зауважував також, що унія стала ефективним засобом для формування українського народу як окремішньої нації: "Тільки єдність з Апостольським Престолом могла зберегти наш нарід від неминучого упадку". Адже переходячи у підпорядкування могутнього Риму, Україна віддалялася від Москви, захищалася від її експансії своєю вірою, водночас зберігала народ від спольщення[969. С.30-113].
Після восьми років перебування митрополита Йосифа Сліпого у радянських тюрмах і концтаборах, 1953 р. його привезли до Москви й запропонували допомогти встановленню дипломатичних зв'язків між СРСР і Ватиканом. Митрополит погодився, але при умові реабілітації Української греко-католицької церкви. У ході переговорів представники МВС, ймовірно за доручення Л. Берії, попросили написати довідку з історії УГКЦ. Після арешту і розстрілу Л. Берії Йосифа Сліпого вислали у Сибір, де він написав і передав до Москви працю "Погляд на догматичні і історичні основи Греко-католицької церкви в Радянському Союзі", яка нині зберігається в архіві СБУ у Києві. Автор цієї донедавна невідомої праці наголошує: історія Греко-католицької церкви починається від Берестейської унії 1596 р. й нерозривно пов'язана з історією Вселенської церкви. Він аргументовано відкидає твердження деяких істориків (зрозуміло й радянських), що ініціаторами і творцями унії були польські королі і єзуїти. На його думку, унія є закономірним результатом історичного розвитку церкви, відновленим рухом давнього прагнення до церковної єдності Київської церкви. Вона "не нищить національної відомості, але навпаки, її ще скріплює і піддержує впродовж століть і стає засобом проти польської агресії". Унія розбудила національну свідомість і врятувала український народ від загибелі [825. С.98]. Цієї ж думки дотримується дрогобицький культуролог В.Іванишин, який зауважує, що унія виникла за необхідністю національного захисту. "Відстоювати національні інтереси народу, запобігати полонізації Українській церкві допомагав східний обряд, - наголошує він, - від русифікації її захищало прилучення до Вселенської церкви - католицизм. Тому історія Української греко-католицької церкви - це боротьба за національну самобутність і національне відродження народу. Результат її діяльності - це збереження національної ідентичності і української духовності мільйонами українців на батьківщині і в діаспорі" [677. С.77-78].
Як вже відзначалося, Берестейська унія співпала з хвилею культурно-національного і суспільно-політичного пробудження українського народу на зламі XVI-XVII ст., що привело до Національної революції середини XVII ст. [973; 974; 959; 745; 606; 607]. Обставини не дозволяли тоді українцям разом з народами Європи зберегти власну національну державу. Але, завдяки Берестейській унії, вони мали власну незалежну церкву, яка стала носієм релігійно-національної свідомості й зберігала ідентичність народу. У пастирському листі до духовенства "Як будувати рідну хату?" - видатному зразку державотворчої ідеологічної думки митрополит Андрей Шептицький 1942 р. писав, "що ідеалом національного життя українського народу завжди була і є "наша рідна всенаціональна Хата-Батьківщина". "Український нарід через довгі століття належав до різних держав, був розділений різними культурами, - зауважував митрополит, - Бог дав йому землю, що лежить на пограниччі двох культур, майже собі ворожих: східної і західної... Через злуку із Вселенською церквою і західною культурою ми зискали силу зберегти наш нарід і наші традиції від противників, що нам їх відбирали. Історія нашої церкви від кінця XVI ст. є доказом цього, є нашим оправданням перед усіма закидами, які нам роблять" [389. С.90-97].
Берестейська унія своїми наслідками була безумовно успішною, бо "відповідала загальному інтеграційному процесу, інтересам українського народу", - відзначав сучасний історик Дмитро Степовик. Відтак противники унії безпідставно звинувачують її у "зраді" Православної церкви, маючи на увазі підмосковську Руську православну церкву, яка ніколи не була самостійною і відбивала імперську політику Москви, постійно намагаючись повністю підпорядкувати українські Православну, Греко-католицьку, пізніше Автокефальну православну церкви [985. С.12].
Після того, як заходами російських царів, насамперед Петра Першого і Катерини Другої, Україна втратила залишки самостійності і свою церкву, лише Греко-католицька на прикарпатських землях продовжува