РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ СУЧАСНОГО ЕТАПУ ЕТНОКУЛЬТУРНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ
Етнокультурна сфера як об’єкт регулювання є визначальним (об’єктивним)
детермінантом стосовно суб’єктів державної політики і вужче - суб’єктів її
формування і реалізації. Тільки достовірне знання особливостей перебігу
етнокультурних процесів, визначальних тенденцій надасть змогу визначити
пріоритети і стратегію державної політики у даній сфері, систему органів влади,
форми і методи проведення її в життя. Багатогранний характер національного
культурного відродження становить головну сутність оновлення етнокультур в
незалежній Україні. З початку 90-х років намітилася стійка тенденція до
розвитку різних форм етнокультурного життя, перш за все, пробудження почуття
національної гідності не лише українців, а й представників інших корінних
народів, національних меншин, їх віри в творчі сили своїх етносів, масовий
характер аматорського художнього руху, виникнення громадських форм
самоуправління етнічними процесами, інтеграція носіїв етнокультур у загальний
всеукраїнський простір.
У розділі:
- визначаються загальні тенденції етнокультурного розвитку і регіональні
особливості розвитку культури України;
аналізуються чинники формування етнічних регіонів, пропонується
поняття етнокультурного регіону;
розглядається організаційна побудова етно-культурних
центрів об’єднань меншин України, аналізується їх діяльність. Висвітлюються
форми культурно-освітнього і художньо-мистецького життя меншин;
аналізуються тенденції в середовищі так званих російськомовних
українців, розглядаються причини активізації окремих локальних етнічних груп
українців (субетносів);
висвітлюються соціокультурні проблеми міграції, актуальні питання
облаштування й адаптації осіб, депортованих за національною ознакою та їх
нащадків, що повертаються в Україну.
2.1. Етнокультурні регіони та фактори їх формування
Україна як незалежна суверенна демократична держава набула досвіду у справі
розвитку національних меншин, підтримує одвічне прагнення етносів до мирного
співжиття і злагоди. Українська держава має певні наробки у розбудові державної
етнополітики, сформовану систему взаємодії державних і громадських інституцій
щодо функціонування етнокультур.
З давніх давен на теренах нашої країни сформувалися етнічні регіони, з своїми
особливостями, традиціями, структурою [Додаток А. Розподіл населення найбільш
численних національностей України за територією проживання (за даними перепису
населення)].
Характеризуючи етнорегіональні особливості України, де компактно проживають
національні меншини, ряд українських вчених виділяють певні регіональні
системи. За Ю.Римаренком, це – окремі регіони України, які класифікуються як:
регіони централізовані, де кілька етнічних груп складають населення регіону;
регіони з дисперсною системою, в яких є невелика кількість груп;
регіони з асиметричною системою – з безумовним домінуванням однієї етнічної
групи.
За В.Симоненком, це – етнорегіони, в яких питома вага українців перевищує: 90%,
80%, 60%, 50% [383].
За класифікацією групи вчених Одеського регіонального інституту державного
управління НАДУ, очолюваною П.Надолішним [381], етнорегіональними системами є
Західна Україна, Українське Поділля, Центральна Україна (Середнє Подніпров’я),
Закарпаття, Буковина, Схід України, Приазов’я, Північне Причорномор’я, Крим.
Ключовим етнорегіоноутворюючим фактором визначено сукупність взаємозв’язаних
етнічних елементів, характер та інтенсивність етнічних процесів, за якими дана
територія відрізняється від інших.
Проаналізувавши регіональні особливості України і ті основні чинники, що
впливають на звичаєво-традиційну сферу духовно-культурного життя регіонів,
розширивши діапазон регіоноутворюючих факторів (етнічний, історичний,
соціокультурний, культурно-освітній), акцентуємо увагу на сучасному їх стані за
такими ознаками, як мова, традиційна культура, освіта, наука, кадри і
матеріальний стан культурно-освітньої сфери. Цей фактор передбачає урахування
таких чинників:
Етнорегіональні мови меншин
Згідно з Європейською хартією регіональних мов або мов меншин, підписаною 5
листопада 1992 року в Страсбурзі державами – членами Ради Європи, термін
“регіональні мови або мови меншин” означає мови, які традиційно
використовуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які
складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї
держави та відрізняється від офіційної мови цієї держави. Вважаємо доцільним
цей параметр внести для визначення факторів конкретних етнокультурних регіонів
України.
Традиційна культура національних меншин
Збереження прогресивних національних традицій, розвиток народної творчості,
розвиток мережі національно-етнічних ансамблів (вокальних, оркестрових,
танцювальних, драматичних та ін.). Продовження традицій з народних ремесел,
вишивки, ткацтва, килимарства, гончарства, різьблення та інших видів
декоративно-прикладного мистецтва, організація ярмарків, виставок-продажів,
експозицій, семінарів, симпозіумів, наукових конференцій, навчальних заходів).
Наука
Наявність національних наукових програм розвитку культур меншин регіону.
Здійснення наукових досліджень.
Кадри
Підготовка педагогічних, культурно-просвітницьких працівників, перепідготовка і
підвищення кваліфікації кадрів галузі.
Матеріальна база
Інфраструктура галузі етнокультури. Розвиток мережі установ культури і
мистецтва. Фінансування програм розвитку національних меншин в місцевих
бюджетах регіону. Заходи з утримання і розвитку матеріальної бази освіти і
культури національних меншин. Спонсорська, благодійна та доброчинна м
- Киев+380960830922