РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СУТНОСТІ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ
МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
2.1. Самореалізація особистості як психолого-педагогічна проблема
Розкриття сутності будь-якого поняття вимагає визначення його суттєвих ознак,
властивостей, взаємозв’язків, бо, як зазначає психолог Ф. Василюк, «поняття є
головним засобом наукового мислення», яким, «як і матеріальним знаряддям праці,
властиво старіти, притуплятися, засмічуватися, і тому вони потребують постійної
методологічної турботи [68, с. 9]». Про необхідність і важливість аналізу
наукового поняття «самореалізація особистості» пишуть філософи, психологи,
педагоги Б. Гершунський, І. Ісаєв, Л. Коган, Л. Коростильова, В. Муляр,
М. Ситникова та інші.
Виявленню сутності самореалізації сприяє логіко-семантичний аналіз поняття. З
цією метою було вивчено й проаналізовано статті словників, енциклопедій.
Семантичний аналіз поняття дозволив ближче підійти до його наукового
визначення. Наукове обґрунтування терміну «самореалізація» (self-realisation)
наводиться в словнику з філософії й психології, який був виданий у 1902 році в
Лондоні. «Самореалізація – здійснення можливостей розвитку «Я». Таке визначення
відповідає доктрині, згідно з якою найвищим кінцевим результатом розвитку є
самореалізація або самоздійснення. Ця ідея пройшла шлях від давньої до сучасної
етичної думки. Найважливіший представник цієї думки – Аристотель, для якого
добро – це актуалізація гуманної або раціональної душі. Особливо виразно термін
«самореалізація» схарактеризували неогегельянці [545, с. 512]».
Не всі сучасні словники з психології та педагогіки відбивають поняття
«самореалізація особистості». Тільки в деяких з них самореалізація визначається
як «втілення в життя своїх внутрішніх можливостей і здібностей [514, с. 57]»,
як «більш або менш неспеціальне значення – реалізація власного потенціалу [186,
с. 219]» та як «одна із цілей педагогічного процесу, яка полягає в допомозі
особистості здійснити свої позитивні можливості, розкрити нахили й здібності
[355, с. 253]».
В американському психологічному та психоаналітичному словнику (1958) поняття
«самореалізація» визначається як «збалансоване і гармонійне розкриття всіх
аспектів особистості, розвиток генетичних і особистісних можливостей [537, с.
488]», у психологічному словнику (1971) поняття «самореалізація» ототожнюється
з поняттям «самоактуалізація» й визначається як «тенденція особистості
розвивати власні таланти й можливості [544, с. 537]». В Оксфордських словниках
(1986, 1989, 1991) – як «упевненість у своїх можливостях і власні ресурси [556,
с. 751], «реалізація власних зусиль людини, можливостей розвитку «Я» [555, с.
921], «опора на власні ресурсні сили, незалежність [554, с. 1317]».
У словниках відзначається, що термін «самореалізація» походить від слів
російського й латинського походження «само» і «realis», тобто матеріальний,
дійсний та від слів англійського походження – «self-realisation»,
«self-actualisation», що означає «реалізацію потенціалу особистості [53, с.
178]», «виявлення й розвиток індивідом особистісних здібностей у всіх сферах
діяльності [424, с. 310]». У словниках Даля (2003) і С. Ожегова (1999)
тлумачення слова «самореалізація» немає, але є визначення слів «само» та
«реалізація» [115; 307]. Термін «само» розглядається як перша частина складних
слів з такими значеннями: «спрямованість чого-небудь на себе, походження від
себе чи здійснення для себе, наприклад, самоконтроль, самовираження,
самовиявлення тощо; звернення до самого себе, в самого себе, наприклад,
самопізнання, самоствердження; здійснення чого-небудь без сторонньої участі,
наприклад, самодіяльність; здійснення чого-небудь автоматично, мимовільно чи
само собою, наприклад, самоблокування; єдиновладний, наприклад, самовладність;
самий, наприклад, найважливіший («самоважнейший») [307; с. 693]». «Само»
використовується в психологічних термінах у різних формах, значення яких не
завжди відразу є очевидним, а «спосіб вживання кожної з них має деякі тонкі
конотації відносно передбачуваного знання кореня слова «Я». Наприклад, у таких
словах як «самоконтроль», суб’єкт розглядається як, по суті, ідентичний об’єкту
– сам контролює себе; у таких словах, як «самоактуалізація», суб’єкт перебуває
в непрямих стосунках з об’єктом – типом – сам стає актуалізованим; у таких
словах, як «самостійність», є дієслівні стосунки із суб’єктом – сам діє
послідовно; у таких словах, як «самоочевидний», уся складена форма
розглядається як «така, що змінює певну іншу пропозицію» [186, с. 216].
Термін «реалізація» походить від латинського слова «realis» і в соціологічному,
енциклопедичному і тлумачному словниках визначається як «здійснення будь-чого,
втілення в життя певного плану, проекту, ідеї, намірів тощо [424, с. 292]», а
«реалізуватися» – як «здійснюватися, ставати реальним, втілюватись у життя [72,
с. 1018]».
У Великому тлумачному словнику української мови (2004) самореалізація
розглядається як «реалізація свого творчого, людського потенціалу [72, с.
1101]».
На підставі аналізу статей словників, енциклопедій відмітимо, що термін
«реалізація особистості» означає конкретне, реальне, самостійне втілення
власного «Я» в життя, тобто власного потенціалу, і не виключає допомоги в
самоздійсненні особистості іззовні.
Як свідчить аналіз праць К. Альбуханової-Славської, Б. Гершунського,
О. Злобіної, М. Кирилова, І. Мартинюка, В. Муляра, І. Підласої, І. Сергєєва,
П. Соболя, Л. Сохань, В. Тихоновича, В. Франкла [6; 94; 283; 395; 418; 423;
477], особистісна значущість самореалізації підсилюється розумінням її як сенсу
життя, смислотвор
- Киев+380960830922