Динаміка рівня здоров'я у процесі фізичної реабілітації осіб, які зазнали впливу комплексу факторів Чорнобильської аварії.

РОЗДІЛ 2
МЕТОДОЛОГІЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Вибір напряму досліджень
Методологія досліджень базувалася на наукових положеннях, які розцінюють
корекцію фізичного стану під час фізичної реабілітації як процес керований, а
людину з її морфо-функціональним статусом, фізич­ною працездатністю та фізичною
підготовленістю, які визнача­ють рівень соматичного (фізичного) здоров’я, – як
головний суб`єкт управління за допомогою засобів фізичної культури.
Методологічний підхід грунтується на використанні комплексу теоретичних уявлень
про самоорганізацію живої системи як сутності здоров`я, яка визначає його
рівень. При цьому ефективність самоорганізації – стійкості біосистеми –
характеризувалася її енергопотенціалом [6-8].
2.2. Методи досліджень
2.2.1. Аналіз і узагальнення літературних джерел
Аналіз літератури здійснювався з урахуванням багатоплановості проб­ле­ми, яка
вивчалася. Аналізувались як фундаментальні праці з фізіології людини, так і з
окремих (медичних) аспектів предмету досліджень. Особ­ливу увагу було приділено
публікаціям провідних фахівців світового рівня в галузі рухової активності
[6-10, 54, 55, 64-68, 105] та фізичної реабілітації. Детально аналізувалися
праці стосовно методів діагностики кількісного рівня здоров’я [8-11, 16, 20,
84].
2.2.2. Антропометричні дослідження
Оцінюючи фізичний розвиток, в обчисленнях індексів кількіс­ного рівня здоров`я
широко застосовували антропометричні до­сліджен­ня.
Визначаючи зріст, враховували, що довжина тіла протягом доби змінюється,
надвечір вона може зменшитися на 1-2 см, а після тривалого фізичного
навантаження зріст може зменшитися на 3-5 см.
Вага тіла має істотне значення для оцінки впливу фізичних навантажень на
організм людини. Тому зважування систематично здійснювалося під час
лікарсько-педагогічних спостережень та під час самоконтролю. Визначення ваги
тіла здійснювалося на медичних вагах з точністю до 50 г.
Окружність грудної клітки вимірювали у трьох станах: при максималь­ному вдиху,
під час паузи та при максимальному видиху. При вимірах слідкували, щоб
обстежений під час вдиху не напружував м’язи та не піднімав плечі, а під час
видиху не нахилявся. Різниця між об’ємом грудної клітки на вдиху та видиху
називається екскурсією грудної клітки, її середня величина дорівнює 5-7 см.
Життєва ємність легень визначалася за допомогою спирометра. Обстежений
попередньо 2-3 рази глибоко вдихав і видихав, а потім, зробивши максимальний
вдих, рівномірно видихав повітря до кінця. Вимірювання проводили 3 рази,
враховувався найбільший показник.
Динамометрія. Для вимірювання сили м’язів кисті використову­вали динамометр,
який береться в руку стрілкою до долоні та стискається з максимальною силою,
при цьому рука відводиться в бік. Із трьох показників враховувався найкращий
результат у кілограмах.
Метод антропометричних індексів. Хоча цей метод не дає можли­вості для
вичерпної характеристики тих чи інших даних, проте він до­зво­ляє періодично
робити орієнтовні оцінки щодо змін пропор­ційності фізичного розвитку.
Наводимо способи обчислення найбільш часто вживаних антропо­метричних індексів:
Показник ваги-зросту. Обчислювався поділом ваги тіла на його довжину. У нормі
частка від поділу дорівнює 350-400 г для чоловіків та 325-375 г для жінок. Дані
показника ваги-зросту свідчать про надмірність ваги чи навпаки.
Показник зросту-ваги обчислювався за формулою:
зріст (см) – 100 = вага (кг). ( 2.1 )
Результат показує нормальну вагу тіла для людини на такий зріст. Це
найпростіший і загальновідомий показник. Однак відніман­ня цифри 100 стосується
лише оцінки показника зросту-ваги дорослих людей низьких на зріст (155-165 см).
У випадках величини зросту 165-175 см віднімалося не 100, а 105 одиниць, у
випадках зросту 175-185 см – 110 одиниць. Наприклад, якщо зріст 173 см, вага
повинна дорівнювати 68 кг (173–105 = 68).
Знаючи довжину тіла у двох положеннях, можна визначити коефіцієнт
пропорційності (КП), який вимірювався у відсотках, за формулою:
L1
КП = ґ 100, ( 2.2 )
L2
де L1 – довжина в положенні стоячи;
L2 – довжина тіла в положенні сидячи.
У нормі КП = 87ё92 %. Коефіцієнт пропорційності має певне значення при заняттях
спортом. Особи з низьким КП мають, за інших однакових умов, більш низьке
розташування центру ваги, що дає їм перевагу при виконанні вправ, які вимагають
високої стійкості тіла у просторі (гірськолижний спорт, стрибки з трампліна,
боротьба тощо). Особи з високим КП (понад 92 %) мають переваги перед особами з
низьким КП у стрибках, під час бігу. Коефіцієнт пропор­ційності у жінок дещо
нижчий,ніж у чоловіків.
Життєвий показник обчислювався поділом ЖЄЛ на вагу тіла (у грамах). Частка від
поділу, яка нижча за 65-70 мл/кг у чоловіків і
55-60 мл/кг у жінок, свідчить про недостатність життєвої ємності легень або про
надмірність ваги.
Індекс пропорційності розвитку грудної клітки дорівнює різниці між величиною
об`єму грудної клітки (у паузі) та половиною довжини тіла. Нормальна різниця
становить 5-8 см для чоловіків. Коли різни­ця дорівнює чи перевищує зазначені
цифри, то це свідчить про хороший розвиток грудної клітки. Коли вона нижча від
зазначених величин або має від’ємний показник, то це свідчить про вузькість
грудини.
Силовий показник (СП). Між вагою тіла й силою м’язів є відоме співвідношення.
Зазвичай чим більша маса м’язів, тим більша сила. Силовий показник обчислювали
за формулою та виражали у відсотках:
сила кисті (кг)
СП = ґ 100. ( 2.3 )
загальна вага тіла (кг)
Для сильнішої руки цей показник дорівнює 65-80 % для чоловіків.
Показник мі