Розділ 2
ЧАС ЯК БУТТЄВИЙ ТА СОЦІАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН
В СУСПІЛЬНІЙ СВІДОМОСТІ КИЇВСЬКОЇ РУСІ
2.1.Середньовічні культури та ідея часовості історичного буття
Спосіб розуміння дійсності як часового процесу є показником певного етапу
суспільного розвитку людської спільноти. Вміння упорядкувати події у
хронологічну структуру, яка має свої закономірності, характеризується
мобільністю, початком, кінцем, є характеристикою причетності людини до світу
культури [94, с.10], так само як для окремого суспільства це демонструватиме
розвинутість картини світу, уявлень про історичні події як про гармонійний та
небайдужий до людині процес, якому належатиме особисті цілі, причини,
характеристики.
Про що свідчить з'явлення поняття про час в окремій культурній традиції? Цей
процес свідчить про наявність у людини розвинутих навичок конструювання уявлень
в двох напрямах. По-перше, всі без винятку конструкції сприйняття реальності як
часової послідовності примушують розуміти існуюче як об'єктивну реальність.
Навіть якщо ми виходимо з концепцій, які декларують духовну марність, або
навіть ілюзорність емпіричної події, саме розуміння буття як ілюзорності,
існування методів її викриття, а також система уявлень про Я ( або про закон,
за яким воно є неістотним ) – усе це з необхідністю повинно розумітись як
існуюче реально. Яким би ілюзорним не уявлявся хід подій, які ми спостерігаємо,
але в межах свідомості повинно існувати поняття про якийсь безвідносний
норматив, котрий ми повинні відтворювати в реальній послідовності історичних
дій та часу заради переходу до позаілюзорної істинності. Але, по-друге, вміння
організувати часову послідовність припускає розвинуті уявлення та навички
оцінювання місця Я, своєї особистості – у об'єктивному потоці подій. Те, що
відбулося, має значення як історичне, доцільне та упорядковане в
хронологічно-діяльнісному плані саме у якості ролі для самості в різних її
масштабах: для особистості, для свого класу, етносу, культурної спільноти. А
майбутнє має значення як час цілепокладання, надій та розрахунків відносно
подій, що можуть трапитися. Тобто, наявність розуміння часовості в народних
уявленнях потребує усвідомлення діалектики позасуб'єктивності та
суб'єктоцентризму.
Матимемо на увазі, що існують два роди конструкцій часових уявлень. Вони
формуються в процесі відображання свідомістю кола проблем, запитань
соціокультурного середовища. У свою чергу, вони самі використовуються
суспільством для раціоналізації й вирішування цих проблем. Це родове
розмежування зумовлено існуванням часовості як системи організуючих понять в
семіотичних кодах двох різних масштабів.
Перший рід часових конструкцій існує для більш локальних механізмів передачі
сенсу. Цей рід складають концепції хроносу різних текстових жанрів. Так, існує
специфічний набір засобів, понять, механізмів для визначення часової
доцільності, який розрізняється у різних текстах: літопису, духовного
фольклору, авантюрного роману. Вони об'єднуються в єдиний рід хронологічних
конструкцій завдяки прив'язаності до жанру, особливому соціальному
навантаженню, що потребує конкретного способу текстового відображання буття.
Специфічне зображення часового процесу є механізмом для розповіді про саме такі
події та саме для такого розуміння та з'ясування дійсності, котрі містить
текст. Часова конструкція тексту утворює конкретну динаміку, яка націлена на
досягнення художнього та ідейного ефекту.
Другий рід конструкцій утворюють концепції розумінняє часу як космічної сили,
як потоку, в якому відбувається універсальний буттєвий хід. Це структури та
понятійно-образні схеми, за якими буття сприймається та пояснюється як прямуюче
в часі, як історичний процес. Так, у європейській середньовічній культурі
існують три часові конструкції такого загального обсягу. Це так званий аграрний
час, за яким розуміє події селянська верства, концепція циклів, та християнське
розуміння історії.
Належність соціальної верстви до конструювання часу за конкретною моделлю,
включає її конструкції світосприяття до особливої історичної динаміки та
вводить у межі історичної спільноти, що розуміє та розділяє її. Завдяки
культурним впливам у сфері розуміння часу здійснюється трансформація у багатьох
вимірах культурного буття. Формуються загальні погляди й оцінки доцільності
дії, відношення до минулого. Виявляються загальні риси у процесах відсіювання
“незаслуговуючого пам'яті” та вичленення орієнтирів, значних подій та постатів,
що надають сенсу та духовної наповненості усьому історичному ходу. “Для того
щоб певний клас подій одержав “досяг”... з'явився в полі зору історика,
потрібно їх “помітити”, усвідомити, оцінити, тобто визначити міру їх важливості
для розуміння ходу історії в цілому” [94, с.13].
Середньовічна культура, у всякому разі, на просторі, що зазнає вплив, з одного
боку, авраамічних релігій, та, з другого, античної спадщини, містить три різні
концепції розуміння часу. Неісторична циклічна часова конструкція виникає з
розуміння буття як постійного відтворювання одних й тих же подій космогонічного
сенсу, які відновлюють життєву силу окультуреної природи. Вона базується на
системі повсякденних уявлень селянської верстви. Стабільність часової
конструкції спирається на незмінність аграрного циклу, на постійне повторення
його структурних рис. Реально в своєму культурному бутті циклічна модель є
складнішою за чисту аграрну повторюваність. Аграрно–міфологічна модель часу
формується завдяки наступним процесам. На головні події року, та на свята, що
пов'язані з ними, накладається сенс постійного ініціювання жи
- Київ+380960830922