Економічні форми технологічного розвитку промисловості

РОЗДІЛ 2
ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ БАЗИС ТЕХНОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
2.1. Об'єктивна необхідність перетворення форм організації української промисловості
Якщо реалістично підходити до розгляду механізму, що стимулює технологічний розвиток промислового виробництва в рамках ПФГ, треба виходити з того, що цей механізм покликаний вирішити дві основні взаємопов'язані проблеми:
* по-перше, проблему інвестування технічного переозброєння виробництва;
* по-друге, проблему збуту продукції таких високотехнологічних галузей.
Перша з цих проблем пов'язана з руйнуванням того механізму здійснення капіталовкладень, який був характерний для промисловості радянських часів. Цей механізм аж ніяк не був ідеальним, будучи частиною економічної системи, що має централізоване управління. Механізм здійснення капіталовкладень носив ресурсообмежений характер і кардинально відрізнявся від попитообмеженого механізму інвестування, властивого ринковій економіці. [85, с. 35-37]
На відміну від ресурсообмеженої системи ринкову економіку характеризує обмежений попит. Розширення стримується побоюванням підприємців-інвесторів: чи вдасться знайти ринок для приросту виробництва, досягнутого в результаті здійсненої інвестиції, і продати додаткову продукцію за ціною, що забезпечує прибуток. Система не доходить до кінця фізичних меж ресурсів. Якщо абстрагуватися від виняткових випадків, то завжди можна знайти мобілізований резерв, який дає можливість подальшого розширення. Тому може виникнути таке враження, що масштаби розширення виробництва залежать від інвестиційних намірів. Їх може бути скільки завгодно, але ніколи не буде надто багато. Більш того, чим більше обсяг реальних інвестицій, тим більше буде прибуток, який є у свою чергу джерелом фінансування нових капіталовкладень і т.д. [86, с. 245-253]
Тут не можна не торкнутися проведеного Дж. Кейнсом аналізу інвестиційних рішень у ринковій системі. [86, с. 318-346] У таких умовах ризик, пов'язаний з промисловими інвестиціями, - головна стримувальна сила, яка змушує інвестора виявляти обачність. Якщо існує ймовірність інвестиційного краху, який може призвести не тільки до втрати очікуваного прибутку, але і, можливо, до втрати частини вкладеного капіталу, то власник грошей серйозно зважує всі фактори перш, ніж вкласти кошти в будь-яку програму. Стриманість і обережність інвесторів може виступати однією з головних причин відсутності взагалі достатнього попиту для забезпечення повної зайнятості. Звідси випливає необхідність стимулювати потенціальних інвесторів до здійснення капіталовкладень. На це й спрямовані напрацьовані Кейнсом рецепти економічного регулювання: стимулююча грошова політика, зорієнтована на стимулюючі капіталовкладення, зниження процентних ставок і полегшення надавання кредитів; розширення попиту на товарних ринках для створення оптимістичного настрою у підприємців, що дозволяє їм перейнятися впевненістю в доцільності інвестування своїх коштів.
У ресурсообмеженій системі немає необхідності створювати оптимістичний настрій, він забезпечується автоматично. Фінансовий план капіталовкладень відсутній. У результаті ніякі побоювання не стримують ініціаторів інвестиційних програм в їх прагненні до розширення. Це дає підставу Я. Корнаї стверджувати, що в плановій системі "пропозиція грошей не обмежує й не регулює реальні інвестиційні процеси. Виникаючий у результаті розширення економічної діяльності усе більший попит на гроші безперешкодно задовольняється шляхом збільшення грошової пропозиції". [1, с. 544-545] Реальна інвестиційна діяльність грає тут першорядну роль, а забезпечення її фінансового покриття має другорядне значення. Перше - це причина, останнє - наслідок. Забезпечення грошових ресурсів грає пасивну роль і пристосовується до реальних програм капіталовкладень.
Для української, а втім, як і для всієї радянської промисловості, було властиве переважання централізованих капіталовкладень, до обсягу яких потім пристосовувалися заощадження населення через механізм вимушених заощаджень. Традиційні для радянської економіки вимушені заощадження виникали у результаті відриву цін, що планувалися державою, від того рівня, який забезпечує рівновагу попиту та пропозиції. Стабільність планових цін оберталася посиленням товарного дефіциту, а неможливість отоварити гроші примушувала людей їх зберігати. У результаті виникла ланцюгова реакція: централізовані капіталовкладення вели до перенагромадження та дефіциту споживчих товарів, товарний дефіцит приводив до вимушених заощаджень, за рахунок яких загальний обсяг заощаджень населення "заднім числом" пристосовувався до обсягу інвестицій. Таким своєрідним шляхом встановлювалася необхідна для економіки рівність між заощадженнями та інвестиціями. [87, с. 279-281] Завдяки цьому механізму внутрішніх заощаджень в радянській промисловості тривалий час підтримувався такий рівень фондоозброєності праці, який не відповідав так званому "золотому правилу" нагромадження, тобто, не був оптимальним для суспільства, оскільки не забезпечував необхідних темпів росту обсягу споживання. [88, с. 158-167] Це виявлялося не тільки в тому, що фондоозброєність зростала швидше за продуктивність праці й приводила до падіння фондовіддачі, але й в низькому рівні народного споживання.
Але які б недоліки не мав плановий механізм, його зруйнування призвело до різкого погіршення ситуації, як у сфері промислового виробництва, так і у сфері інвестиційної діяльності. Відмова від механізму централізованого розподілу капіталовкладень не супроводжувалася створенням нового, ринкового механізму перетворення заощаджень на інвестиції. Навпаки, перехід до ринку, що супроводжувався бурхливою інфляцією, знецінив приватні заощадження. Це підірвало довіру населення до банківського способу зберігання заощаджень. [89, с. 37] Найбільш популярним об'єктом інвестицій у 90-і роки став готівковий долар. Скандальні крадіжки трастових, страхових та інвестиційних компаній у 1994-1995 рр. остаточно "поховали" будь-які сподівання знайти які-неб