Співвідношення розуму та віри в українській філософській традиції 11 - 19 ст.

розділ 2.2. Гносеологічна проблематика в творах представників української культури XV - XVII ст.
Розвиток духовної культури України в цей період відбувався в досить несприятливих умовах. Спочатку Україна перебувала під владою Польщі та Литви. Утворення єдиної держави Речі Посполитої (1569 р.) призвело до відходження більшості українських земель, що призвело ще до більшого погіршення становища України. Починається повна полонізація, де вся адміністративна влада переходить до польської шляхти, яка нав'язує українському народові свої погляди, права, звичаї. Посилюється духовно-релігійний гніт, викликаний діяльністя єзуїтів і наступом польської контрреформації. Православній церкві протиставляється католицизм, а після прийняття Брестської унії (1596р), частина її загалом визнається залежною від Римського Папи. Саме прийняття унії було досить складним явищем і не можна його однозначно трактувати лише як зраду своєму народу з боку православних владик. Вищі православні ієрархи бачили послаблення і занепад православної церкви в Україні, але не могли нічого вдіяти, так як не мали державної підтримки. Католицизм же навпаки почав активно проникати на українські землі. Тому щоб, хоча б зберегти самостійність і самобутність своєї церкви в обрядності, мові, звичаях, традиціях, православні діячі були змушені піти на прийняття унії. Крім того, православні ієрархи сподівалися, що безпосереднє підпорядкування Папі Римському внаслідок значної відстані буде мати лише номінальний характер, але позбавить диктату польської держави. За умов польської експансії і переходу частини верхівки українського суспільства в католицизм це був своєрідний компроміс, який залишав надію на майбутню незалежність не тільки своєї церкви, а й творення своєї державності.
В цей час в країні активно розвивалися братства, протидіючи польській експансії. Вони здійснювали широку культурну діяльність, будували школи, покровительствували освіті, закладали видавництво книжок. Вони зароджували нове письменство, творили ідеологію і піднімали свідомість мас. Перші братства з'явились в другій половині ?Vcт., найбільш активно розвивались в кінці ?VI поч.?VII ст. у той час як магнати, значна частина шляхти і православних ієрархів прийняли унію або католицизм, саме братства стають ідейними центрами опору іноземному поневоленню, осередками захисту мови, культури, віри, всіх духовних традицій українського народу, використовуючи гасло боротьби за віру прикриттям соціальної і політичної боротьби. Вони відстоювали політичні, майнові, духовні інтереси українського народу, захищали його право на ремесло і торгівлю. Вони здійснювали активну просвітницьку діяльність шляхом ознайомлення із світовою духовною спадщиною, зокрема із творчістю давньогрецьких філософів, насамперед, Арістотеля та Платона. Захарія Копистенський зазначав з цього приводу (1621): "І ми, россаве, якщо для наук в краї німецькі вдаємося, не по латинській, але по грецький розум вдаємося, де як своє власне відбираємо, з обачністю однак сміття відмітаємо, а зерно беремо, вугілля зоставляємо, а золото виймаємо". Тут наявне прагнення творчого засвоєння античності з урахуванням потреб національного розвитку. Так зароджується академічна філософія в Україні. Її розвиток відбувається в релігійній формі. За доби середньовіччя філософія невіддільна від теології. Але слід пам'ятати, що той чи той філософ, незважаючи на однакове віросповідання, може належати до різних напрямків - до неоплатоніків чи арістотелізму.
В цих умовах в Україні поширюється ідея ренесансного гуманізму та реформації. Представники ренесансного гуманізму в своїй творчості спирались на ідею відродження античної духовної культури, користувалися давніми мовами, вбачаючи як надійні орієнтири міжнародні зв'язки, республіканські вчення, дотримувались принципу релігійної терпимості. Дещо іншими ідеями, які мали свій вплив на розвиток філософської релігійної думки України ?V-?VII ст. були ідеї неоплатонізму, аріопагітики та вчення ісихазму. Останнє - це релігійне вчення, що зародилося у IV - VII cт. нашої ери, було обновлено в XV ст. і поширювалось в Україні. В основі його лежить положення, що осягнення Божественного у собі можливе тільки через віру, через очищення серця сльозами, через молитви. Між людиною і Богом немає ніякого опосередкування, тому шлях до єднання з Богом можливий через зосередження свідомості людини на самій собі, через самозаглиблення.
Поширення цих ідей відбувалося також через філософські твори, які у ?VІ ст. з Європи йдуть в Україну разом із протестантизмом. Вихідці з України не лише вивчали філософські твори за кордоном, вони були також професорами. Так, наприкінці ?VІ ст. Юрій Котермак із Дрогобича викладав у Болонському та Краківському університетах, львів'янин Матин Шмиглецький у 1585-1599рр. працює професором Віденської академії. Його підручник із логіки кілька разів перевидавався в Західній Європі.
Вищі школи з викладанням філософії з'являються в Україні в другій половині ?VІ ст. У 70-ті роки ?VІ ст відкривається Острозька школа (академія), в якій викладали Арістотеля, був укладений посібник із діалектики; у ?VІІ ст - Львівська братська школа, де серед творів філософів були грецькі та латинські видання творів Платона та Арістотеля.
Вагомий внесок у розвиток філософської освіти зробила Замойська академія, відкрита 1595р. у Галичині (на східній околиці української етнічної території тодішнього Руського воєводства у м.Замості). Взірцем для неї став Падуанський університет, програмами якого вона послуговувалась. Значну частину навчальних програм займали філософські дисципліни - метафізика, фізика, етика - з їх орієнтацією на засвоєння елементів арістотелізму, в якому вбачався шлях до формування власних інтелектуальних позицій, започаткування основ професійної філософії. Саме із Замойської академії вийшло немало відомих діячів культури і освіти з широкою філософською підготовкою:К.Транквіліон-Ставровецький, К.Сакович, Й.Кононович-Горбацький, С.Косов, І.Гізель та ін