РОЗДІЛ 2
Фактори міжкультурної лакунарності
§1. Логіка етноконтактної ситуації
Етнічна спільнота - одна з форм існування соціуму в рамках своєї специфічної структури - підтримує історично закріплені форми спільного існування. В першу чергу, етнічна спільнота має низку специфічних особливостей, що роблять її у певному сенсі незводимою до соціальних спільнот іншого ґатунку. Попри розбіжності у визначеннях феноменів категорії етнічного, принциповою характеристикою є те, що етнічна група має набір певних ознак, які з нею не поділяють інші групи, що входять з нею в контакт (і ці ознаки стають етнодиференціюючими), а також наявність специфічних спільних колективних уявлень117.
Психологічний світ етносу включає в себе його історичний досвід і знаходиться під впливом останнього в тім, що використовує цей запас задля захисту його структурності шляхом актуалізації агіографічних прикладів, властивих даній етнокультурній спільноті, її основних цінностей, підтримання порядку речей, традиції, виховання, спрямованого на вироблення психологічного типу людини, що відповідає стандартам даної спільноти118.
Існує досить об'ємний корпус антропологічної, соціологічної та психологічної літератури, що вивчає перцепцію за моделлю "ми" - "вони". В цій моделі кожному полюсу опозиції відповідає набір параметрів, властивих культурній системі. В свою чергу, етноконтактна ситуація об'єднує принаймні дві групові позиції, кожна з яких має свою соціокультурну базу та історичний досвід; вона також є етнічно інтенціональною, тобто спрямованою на представників інших етнічних груп119. Проблема сприйняття у крос-культурному спостереженні є так само розвинутою темою академічного дискурсу, як, наприклад, суміжне питання стосовно стереотипних утворень. Фокус цих робіт знаходиться або на вивченні психологічної та культурної специфіки сприйняття, представленої у спільних уявленнях, усталених відношеннях (атітюдах), ідеологіях, або на аналізі класифікаційних механізмів (культурній категоризації), диференціації та поляризації. Особливий акцент робиться також на дослідженнях соціальних стратегій виключення (exclusion), приниження та маргіналізації домінантною культурною групою інокультурних груп в соціумі (наприклад, в рамках аналізу "дискурсу расизму", проведеного Т. Ван Дейком)120. Головним результатом проекту Т. Ван Дейка є дослідження дискурсивних стратегій, пов'язаних із фігурою інокультурного чужинця, що відображають глибинне негативне ставлення до інокультурних груп, що підтримується архаїчними структурами психіки і відображається у офіціальній публічній мові. "Інший" як слово є дейксичною (вказівною) мовною категорією, і "ми" говоримо про "них", коли їх присутність неможливо не помітити чи вона стає предметом нашої стурбованості121.
1.1. "Ми"- відчуття (we-ness)
Цікавість до складної взаємодії між індивідом та його племінною, етнічною, чи релігійною групою є доволі давньою. Від найдавніших поетів, пророків, через філософів, антропологів і до дослідників в галузі психології та психоаналізу було здійснено чимало спроб визначення свідомих і підсвідомих мотивацій людської поведінки в соціальному контексті. Висновки, зроблені в цій царині, виходять з відстеження паралельності переживань індивіда та групи.
Існують культурні категорії, помітні у більшості ситуацій всередині культурного контексту. Інші категорії, навпаки, актуалізуються лише в окремих ситуаціях, - зокрема, у таких, як міжкультурний контакт, коли представників даних категорій відносно небагато, - і в цьому випадку вони виступають як "розпізнавальні", диференціюючі ознаки, що відділяють "своїх" від "чужих"122.
"Свої", за логікою комунікативної моделі Ю.М.Лотмана, є такими адресатами, яким текст повідомлення адресанта "вже відомий"123. Це важлива риса "своїх", оскільки їх автоматична включеність до спільного культурного універсуму передбачає, в першу чергу, спільність очікувань та реакцій, тобто схематичну подібність культурних сценаріїв. Розуміння етнокультурною групою логіки ситуацій в однаковому ключі говорить про "загальний камертон" культури та вироблення у її представників набору культурно-зумовлених орієнтацій у світі, що зумовлюється соціалізацією в рамках однієї культури. В світлі сприйняття смислу повідомлень цей факт є особливо значущим. Протиставлення "своїх" "чужим", що витікає з почуття "ми-єдності", відчувається у ході крос-культурного контакту, в першу чергу, на підставі неадекватних реакцій та відсутності зустрічного розуміння між комунікантами. Нерозуміння - як своє, так і з боку співрозмовника - викликає роздратування і не сприяє продовженню контакту.
Переживання спільності із іншими людьми викликає приємне і безпечне відчуття. Почуття спорідненості "ми" підтримує тривкість смислових структур світу культури, а також здійснює захисну функцію, забезпечуючи підтримку їх стабільного статусу, оскільки поділяння певних поглядів багатьма людьми підкріплює індивідуальну настановчу впевненість.
Опріч горизонтального зв'язку між членами певної групи, спільність "ми" також здійснює вертикальний зв'язок у часі із вже померлими предками через структури культурної пам'яті. Цей зв'язок між поколіннями присутній у будь-якій культурній традиції незалежно від її орієнтації на майбутнє чи минуле124 і має колосальне значення для будь-якої культурної системи, оскільки підтримання традиції та культурне передавання здійснюються через покоління. Переживання єдності із групою входить до складу колективної пам'яті і може бути її інтегративним компонентом.
Переживання, пов'язані із спільним груповим досвідом, можуть містити позитивні (перемоги, процвітання, культурний ренесанс тощо) та негативні (війни, принизливі поразки, колективна жалоба тощо) епізоди. Колективні травми, що закріплюються у культурній пам'яті, виливаються у явище колективного оплакування, чи колективну жалобу (collective mourning), що знаходить відображення в уяві кількох послідовних поколінь. В ході цього процес