РОЗДІЛ 2
Художнє дослідження психології любові у романах В.Винниченка
2.1. Епоха "статевого буму". В.Винниченко і російська література початку ХХ століття
Другий період творчості Володимира Винниченка (1907-1920) є найбільш цікавим і найбільш скандальним у доробку митця. У цей час з'являється "новий" Винниченко. Його філософія, що тільки зародилася у період написання малих форм, розвивається і поглиблюється. Саме на цьому етапі Винниченко розбудовує свою художню лабораторію психологічного аналізу. Він досліджує сферу позасвідомого, експериментує у царині моралі, у новому світлі розглядає питання шлюбу, родини, дітей, кохання, намагається вирішувати проблему двійництва людської душі, торкається питань щастя, гармонії, стосунків між статями. За словами М.Данька, В.Винниченко, починаючи вже з перших оповідань, "присвячує багато уваги псіхольоґії любови. Далі він консеквентно порушує в своїх творах полове питаннє"[53, 62].
Інтерес до цих питань не був випадковим. Доба суспільної реакції характеризувалася нестабільністю життя, втомою, депресією, розгубленістю влади, послабленням моральних підвалин. Російський філософ-екзистенціаліст М.Бердяєв так характеризував період кінця ХІХ - початку ХХ віку: "...Тоді було сп'яніння творчим підйомом, новизна, напруженість, боротьба, виклик. ...Це була епоха пробудження в Росії самостійної філософської думки, розквіт поезії і загострення естетичної чуттєвості, релігійного неспокою і шукання, інтересу до містики і окультизму. ...Який-небудь пізній раціоналіст і позитивіст не міг розраховувати у той час на успіх у коханні. Так, у 40-ві р. на успіх у коханні міг розраховувати лише ідеаліст і романтик, в 60-ті р. лише матеріаліст і мислячий реаліст, в 70-ті роки народник, який жертвував собою для щастя і звільнення народу, в 90-ті р. марксист. Культурно-духовний рух того часу був своєрідним російським романтизмом... Романтичний дух, до речі, позначався у перевазі еротики над етикою. Література початку ХХ століття порвала з етичною традицією літератури ХІХ століття. Але спадок Достоєвського і Л.Толстого, яких не здатні були поцінувати старі російські критики, проблематика цих російських геніїв дуже відчувалася. До Достоєвського і Л.Толстого поверталися"[11, 124]. Суспільство стомилося від мітингів і лозунгів, публіка вимагала чогось розслабляюче-солодкого. І, зрозуміло, література реагувала на потреби читачів. "Часом різних полових вольностей"[31, 83] називає цей період один із героїв роману "Чесність з собою". "Сексуальна проблематика загалом стає прикметою масової культури на початку ХХ ст. і набуває виразного урбаністичного підтексту"[47, 186].
"Проблема статі" на початку ХХ століття обговорюється у всіх сферах суспільного життя: в релігії, мистецтві, політиці, літературі, медицині, етиці. "Суттєво для нашої епохи, - писав М.Бердяєв, - владне почування центральності проблеми статі і глибока потреба усвідомлення статевої стихії. Стать ніби виявляється, із таємної стає явною"[12, 399]. Сприяли цьому: з одного боку, "статевий бум", який приходить із західноєвропейських літератур, з іншого - реформаторські ідеї соціалізму. Не дивно, адже соціалізм мав на меті перетворення світу, знищення старого, темного, прогнилого і побудову нового та світлого. Реформування сфери моралі було основним завданням. Тому в соціалістичній літературі знаходимо не менш зухвалі, ніж у творах західноєвропейських письменників, проекти перебудови шлюбу, стосунків між статями, моралі, дітонародження. Занадто відверте заглиблення у питання спокус і статевих насолод було своєрідним бунтом проти норм старої міщанської моралі. Така міра відвертості викликала хвилю суспільного протесту.
Ситуація, що склалася на межі століть, одним коротким реченням охарактеризована у романі В.Винниченка "Заповіт батьків": "Важка реакція, що свого часу викликала задуху сексуальних питань та порнографічної літератури, знову нагадує про себе"(виділено мною. - І.К.)[23, 170]. І далі: "Чортбатьказнащо, до чого ці декаденти добалакались! То розпусту з сестрами та хлопчиками проповідують, то от вам - культ публічних домів"[23, 173].
"Питання статі" мало кого залишило байдужим. У російській літературі цю тему обговорювали: Л.Андреєв, М.Арцибашев, М.Кузмін, О.Купрін, С.Сергєєв-Ценський, Ф.Сологуб, Л.Толстой. Інтерес публіки до сфери еротичного підживлювали періодичні видання ("Почта Амура", "Тайны жизни", "Ночи безумные"). Питання перебудови моралі, стосунків між статями обговорювалося і в соціалістичній літературі (А.Бебель "Жінка і соціалізм"(1879), Ф.Енгельс "Походження сім'ї, приватної власності і держави"(1884), О.Коллонтай "Соціальні основи жіночого питання"(1908). Вийшли друком психологічні дослідження, як-то: "Стать і характер" О.Вейнінгера, "Кохання і шлюб" Е.Кея.
Статевий бум докотився і до В.Винниченка, мав широкий резонанс у його творах і поставив митця в один ряд із "занадто відвертими" письменниками російської літератури. Критики стверджували: "Винниченко увесь виріс із сучасної російської літератури"(А.Шамрай)[179, 133]; "Із сучасної йому російської літератури він запозичив... питання полової моралі - однаково модне, що й революційне"(М.Рудницький)[133, 309].
З 1907 по 1914 рік письменник перебував на еміграції. Час від часу приїздив в Україну, але нелегально. У цей період він співпрацює з журналами "Вестник Европы", "Современный мир". Московське книговидавництво протягом 1909 - 1916 р. р. видало дев'ять томів творів Винниченка російською мовою. Українська преса критикувала Винниченка, але нічого кращого зі свого боку не пропонувала (на цю тему див.: [123, 232]). Часто його твори друкувалися поряд із творами російських письменників (І.Буніна, Л.Андреєва, М.Арцибашева), тому природно, що атмосфера російської літератури, з її неабиякою цікавістю до проблеми статі, захопила В.Винниченка і стимулювала написання творів, де обговорювалися популярні теми. "Полова проблема, - пише А.Річицький про творчість В.Винниченка, - де-далі більше переважає у його тво