Вы здесь

Постмодернізм в українській, польській та російській прозі: типологія образу-персонажа

Автор: 
Лавринович Лілія Богданівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U003320
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ОНТОЛОГІЧНІ ПАРАМЕТРИ ПОСТМОДЕРНОГО ПЕРСОНАЖА
2.1.Екзистенційна проблематика в постмодерністській прозі: чи можливий вибір в абсурдному світі (Т.Конвіцький, Л.Петрушевська, О.Забужко)?
Художня література ХХ століття у значній своїй масі має екзистенційне звучання: трагічні мотиви абсурду, ірраціональності буття, людської самотності, страху, страждання, відчаю стають визначальними в багатьох національних літературах. Особливо відчутна тенденція "екзистенціалізації" в добу постмодернізму. Це закономірно: актуалізація мотивів абсурдності об'єктивного світу, відчуження індивідуального буття людини, мотивів смерті, апокаліпсису й подібне перманентно відбувається як у кризові періоди розвитку суспільства, так і в періоди занепаду певних культурних епох (у даному випадку - модернізму).
Про екзистенціалізм як культурний феномен, притаманний українській художній творчості ХХ століття, у вітчизняному літературознавстві останнього десятиліття йшлося досить часто (див., зокрема, роботи Л.Тарнашинської [177], Г.Токмань [181], С.Павличко [144], В.Колп [89], О.Онуфрієнко [143], І.Цюп'як [194], Л.Пізнюк [153] та ін.). Переважна більшість авторів трактує його як "поширений умонастрій, якому притаманні спільні світоглядні мотиви"[89, 48], чия суть у найбільш загальному вигляді зводиться до таких тверджень: особистість, реальність її існування - найвагоміша відправна точка осмислення буття; людина, перебуваючи в абсурдному, хаотичному світі, почувається чужою та самотньою, вона постійно знаходиться у тривожному стані вибору рішення, певної лінії поведінки; цей стресовий для людини стан означується поняттям "екзистенційна свобода", яка, з одного боку, є найвищою цінністю існування людини, а з другого - чи не найглибшою її драмою, "бо на кожній фазі самоствердження особистості воно [існування людини - Л.Л.] залежить від кожного її вибору, кожного рішення"[137, 14-15].
Філософська основа екзистенціалізму як умонастрою розмаїта. За слушною заувагою Г.Токмань, поняття "екзистенціалізм" дуже умовне, оскільки існують індивідуальні цілісні, своєрідні концепції світу й людини у різних філософів, яких зараховують до екзистенціалістів [181, 63]. Як філософська течія екзистенціалізм сформувався у першій чверті ХХ століття. Серед його попередників - філософи Б.Паскаль, С.Кіркегор, Ф.Ніцше, М.Бердяєв та письменники Ф.Достоєвський, М.Унамуно, Л.Піранделло. Час найактивнішого розвитку екзистенціальних ідей пов'язаний з іменами німецьких філософів М.Гайдеґґера, К.Ясперса, а також французів Ж.П.Сартра, А.Камю. На думку німецького теоретика екзистенціалізму О.Ф.Больнова, філософські системи вказаних мислителів є лише взаємодоповнюючими частинами певного цілого, що не окреслюється дефініцією "філософська система": "Її не можна розширити до певного цілого філософії, не виходячи... в якомусь місці за її межі", бо екзистенціалістська філософія - "пролог до більш глибокого філософствування", "шлях до... радикалізації філософії"[25, 24]. Проте зауважимо, що в екзистенціалізмі чи не вперше за всю історію культури якнайтісніше пов'язуються філософія і художня творчість. Остання подеколи стає своєрідним "рупором" ідей "філософії існування" (як-от, до прикладу, твори згадуваних А.Камю, Ж.П.Сартра), а частіше - артикулює теми та мотиви, або "збуджені" до життя екзистенціалізмом, або такі, що є дотичними до цієї філософії і по-новому тлумачать світ та людину в ньому, відображаючи загальні тенденції епохи.
У цьому сенсі варто погодитися з Н.Колошук, котра визначає екзистенціалізм як світову світоглядну домінанту в літературі другої половини ХХ століття [88]. Не випадково (на цьому наголошує О.Ф.Больнов [25, 20]) саме після Другої світової війни екзистенціалістська філософія стала надзвичайно популярною в широких суспільних колах, що було наслідком усвідомлення кризи буття кожної окремої людини. Екзистенціалізм - глибоке та всеоб'ємне явище. У цьому сенсі будь-який художній твір, який є дійсно причетним до сучасності (а не поверхово-тенденційним), більшою чи меншою мірою торкається екзистенційної проблематики.
Постмодернізм у філософії і в художній літературі є, на наш погляд своєрідним продовженням екзистенційних умонастроїв. Власне, екзистенційна проблематика - одна з базових ознак постмодерністської творчості. Виокремимо основні мотиви, артикульовані літературно-художнім постмодернізмом у цьому ключі.
1. Мотив абсурдності світу й відчуженості індивіда - один із найпотужніших у постмодерністській літературі. Його корені від модерного глобального катастрофізму як основи світобачення постмодерн розвиває далі - до усвідомлення абсурдності не лише об'єктивного, а й суб'єктивного світів.
2. Екзистенційні мотиви самотності, страждання, тривоги, дезорієнтації, відчаю в постмодерністській літературі - результат втрати суб'єктом бодай позірної системності та цілісності, яка була притаманна йому в попередні культурні епохи.
3. Загальновизнано, що мотив маргінальності особи - один із домінуючих у постмодерні. Він так само має екзистенціальне світоглядне коріння. Ще в 1932 році у праці "Філософія" К.Ясперс уводить поняття межової ситуації на позначення іманентної якості людського буття як чогось такого, чого не можна уникнути, що є єством самої людини і, як наслідок, призводить до усвідомлення тривожності буття, сумнівності підвалин будь-яких знань чи дій. Пізнання межових ситуацій та екзистенційне існування, на думку філософа, - одне й те ж [див.:25, 88].
4. Мотиви вибору і свободи (ймовірно, найдетальніше це питання в екзистенціалістському ключі дослідив у праці "Буття та ніщо" Ж.П.Сартр) перетворюється в постмодерністській творчості на мотиви не-свободи й не-вибору (неможливості вибору). Знаменитий вислів "Людина приречена бути вільною", проголошений Ж.П.Сартром, пропонує позицію відокремленого індивіда, що, всупереч ворожості й тривожності світу, має послідовно відстоювати своє право на недетермінований вибір. Проте в епоху постмодернізму і цей вибір виявляється детермі