Розділ 2.ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬ-НОЇ САМОСВІДОМОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОГО МУЗИЧНОГО МИСТЕЦТВА2.1. Діагностика рівнів сформованості національної самосвідомості майбутніх учителів............................
1192.2. Дослідно-педагогічне впровадження українського музичного мистецтва у процесі формування національної самосвідомості майбутніх учителів.........
1492.3. Аналіз результатів дослідно-експериментальної роботи.....................................................................
191ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ...................208ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ....................................................211СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................217ДОДАТКИ......................................................................... 243 В С Т У П
Актуальність дослідження. Проблема формування національної са-мосвідомості молоді є однією з найважливіших у процесі державотворення в Україні, оскільки від її вирішення залежить майбутнє нещодавно створеної незалежної держави. Але перехід від тоталітаризму до сучасних наці-ональних форм державного устрою на демократичній основі виявився надто важким і навіть болючим. Сьогодні реальне становище таке, що в країні немає єдиного духовного стрижня, який би мав загальнонаціональне значення, а поняття національної ідеї не визначене за змістом згідно з сучасними уявленннями про націю. І, як про те свідчать дослідження молодіжних проблем, навіть серед найбільш активної частини молоді, тобто студентства, лише чверть пов'язує власний успіх з успішним соціально-економічним розвитком рідної країни, більшість орієнтуються на інші країни (І. Підласий). Отже, як не прикро, але у наших співвітчизників переважає в цілому непозитивний образ України. Не є і не можуть бути для молодої людини привабливими такі риси, через які ми самі собі вбачаємося: бідність, слабкість, нецивілізованість, непередбачливість у власних вчинках тощо (В.Горський). Тому подолання такого погляду на сприйняття власної країни на основі неупередженого вивчення та щирого відношення до величезних культурних здобутків народу уявляється завданням першочергової ваги, тому що утрата унікального духовного досвіду наших предків неминуче веде до руйнування свідомості людини й суспільства і навіть до їхньої загибелі.
Звідси стає нагальним питання створення національної системи освіти та виховання як невід'ємної складової всього процесу розбудови нової демократичної держави, оскільки без патріотично настроєної, національно свідомої людини цей процес не може мати необхідного успішного результату. Тому наша держава постійно приділяє велику увагу даному напрямку своєї діяльності, і найбільш загальні її позиції відбиті як у Конституції України, так і в багатьох освітніх документах: Законах України "Про освіту", "Про вищу освіту", Державній національній програмі "Освіта" (Україна ХХI століття) тощо. Особливе значення має Концепція національного виховання, де підкреслено важливість передачі молодому поколінню соціального досвіду та багатства духовної культури народу і формування "особистісних рис громадянина України", найважливішими з яких треба вважати національну самосвідомість, патріотизм і готовність до праці в ім'я України. В одному з останніх загальнодержавних документів - Національній доктрині розвитку освіти, серед основних очікуваних від її реалізації результатів називаються також зростання самостійності і самодостатності особистості, активізація процесів її національної самоідентифікації, підвищення, у зв'язку із цим, її громадянського авторитету.
Згідно з цими та деякими іншими документами високий рівень сформованості національної самосвідомості, знання національної психології і характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної спадщини, історії й сучасного буття є одним з найважливіших аспектів психолого-педагогічної готовності вчителя до своєї професійної навчально-виховної діяльності.
Ці ідеї стали реальним втіленням багатовікових мрій та прагнень українського народу до створення можливостей вільного розвитку націо-нальної культури та виховання національно свідомих, активних громадян в умовах своєї незалежної держави. Такі мрії, прагнення й устремління відбиті і в народній творчості, і в творчості велетнів нашої культури, як на рівні художньо-мистецькому, так і на рівні науково-теоретичному. Йдеться, перш за все, про такі постаті, як Г. Сковорода, М. Максимович, М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький, П. Гулак-Артемовський, П. Куліш, М. Костомаров, Т. Шевченко, Леся Українка, В. Антонович, М. Драгоманов, І. Франко, П. Чубинський, М. Лисенко, М. Грушевський, І. Огієнко, М. Леонтович, Д. Антонович, Д. Чижевський, О. Попович, Б. Грінченко, С. Русова, Я. Чепіга, М. Хвильовий, О. Курбас та багатьох інших речників української національної ідеї, які всьому світові показали її велич, красу і необхідність втілення в життя.
Особливо великими можливостями впливу на особистість, як на інтелектуальну, так і на емоційну її складову, має музичне мистецтво. З одного боку, відоме велике значення у виховному процесі взагалі музичної, ритмо-інтонаційної основи, яка своїми коріннями сягає сивої давнини, з другого - ми можемо говорити про значні традиції використання музики в українській педагогіці. Тобто, йдеться про загальну органічність такого підходу до формування певних якостей особистості. Тому використання можливостей саме музичного мистецтва у навчально-виховному процесі підготовки майбутнього вчителя й вихователя є і вельми природним, і таким, що відповідає головному завданню освітнього процесу - формуванню особистості свідомого громадянина, здатного працювати в ім'я свого народу, своєї держави, своєї нації, іншими словами - формуванню її, особистості, національної самосвідомості.
З часу здобуття незалежності України це питання стає одним із центральних у гуманітарних науках взагалі і педагогіці зокрема. Різні його аспекти опрацьовують філософи (О. Забужко, В. Ж