Вы здесь

Неустойка в цивільному праві.

Автор: 
Отраднова Олеся Олександрівна
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2002
Артикул:
0402U003634
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
НЕУСТОЙКА ЯК СПОСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
2.1 Місце неустойки серед способів забезпечення виконання зобов'язань та її правове регулювання.
В чинному Цивільному кодексі УРСР (так само, як і у проекті нового ЦК України) норми про неустойку розміщені у Главі, яка має назву "Забезпечення виконання зобов'язань". Тобто на законодавчому рівні неустойка віднесена до способів забезпечення виконання зобов'язань, під якими вченими-дослідниками розуміються "основані на законі способи впливу на суб'єктів з метою їх примушення до дотримання прав (законних інтересів) інших осіб та належному виконанню зобов'язання..." [195, с. 132-133].
Проте, незважаючи на такий формальний підхід законодавця, серед вчених можна зустріти також думки, про неприйнятність оцінки неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язань, зважаючи на такі її особливості:
1. Саме стягнення неустойки з несправного боржника нічим не забезпечено та не гарантоване кредитору, у зв'язку з чим віднесення її до способів забезпечення виконання зобов'язань є невиправданим [108, с. 29].
2. Способи забезпечення виконання зобов'язань, наприклад, такі, як завдаток, застава, порука, закликані забезпечити отримання кредитором тієї самої грошової суми, яка поступила би до нього при належному виконанні зобов'язання. Їх (способів забезпечення) застосування породжує для кредитора той самий майновий результат, що й фактичне виконання. Стягнення ж неустойки не дозволяє досягнути подібного ефекту [195, с. 147].
3. Порука, застава або гарантія можуть застосовуватися разом з неустойкою. В цьому випадку неустойка буде стягуватися за рахунок заставленого майна, із коштів поручителя або гаранта [195, с. 147].
У зв'язку із зазначеними особливостями прихильники цієї теорії пропонують розглядати неустойку виключно як міру цивільно-правової відповідальності, незважаючи на законодавче віднесення її до способів забезпечення виконання зобов'язання.
На наш погляд, подібна оцінка неустойки, хоча і має певний сенс, але є недостатньо обґрунтованою.
По-перше, підставою для визнання неустойки способом забезпечення виконання зобов'язання є мета, що переслідується даним інститутом у сфері майнових відносин, а не ступінь забезпеченості або гарантованості самих вимог про стягнення неустойки. Метою встановлення неустойки, як і будь-яких інших способів забезпечення виконання зобов'язань, є сприяння нормальному здійсненню цивільного обігу, попередження правопорушень та усунення їх негативних наслідків. Сторони цивільних правовідносин, застосовуючи неустойку, ставлять за мету забезпечити саме виконання зобов'язання або полегшення відшкодування заподіяних невиконанням збитків, а вже гарантія стягнення самої неустойки (так само, як і гарантія звернення стягнення на заставлене майно) є, скоріше, прерогативою держави16.
По-друге, забезпечення виконання зобов'язання як неустойкою, так і іншими, передбаченими в ЦК способами, здійснюється не лише шляхом надання за допомогою цих способів гарантії фактичного (реального) виконання, але й шляхом так званого "остраху" контрагента, примушення його виконати прийняте на себе зобов'язання під загрозою певних негативних наслідків (стягнення неустойки, спрощеної компенсації майнових збитків, заподіяних кредитору, без необхідності доводити розмір реальної шкоди тощо). Крім того, якщо зобов'язання є тривалим (наприклад, поставка, капітальне будівництво тощо), то вже в разі порушення боржником певних обов'язків стягнення неустойки спонукуватиме його до належного виконання подальших дій. І нарешті, можливість стягнути неустойку за рахунок інших способів забезпечення виконання зобов'язань не зменшує її стимулюючого характеру, а лише полегшує стягнення неустойки без звернення до державного примусу.
Таким чином, виходячи з аналізу правових норм, присвячених неустойці, та теорії права, слід без застережень визнавати самостійне місце неустойки серед інших цивільно-правових способів, покликаних забезпечувати цивільно-правове зобов'язання17.
Угода про неустойку як спосіб забезпечення виконання зобов'язання існує у тісному зв'язку з головним (основним) зобов'язанням, яке вона забезпечує і щодо якого є зобов'язанням акцесорним (додатковим). Тобто неустоєчне зобов'язання знаходиться в залежності від зобов'язання основного, і ця обставина призводить до ряду особливостей, що зводяться до твердження, що неустойка слідує долі основного зобов'язання. Якщо головне зобов'язання припиняється (наприклад, у зв'язку з виконанням або настанням неможливості виконання в силу обставин, за яки боржник не несе відповідальності), тим самим припиняється і зобов'язання по сплаті неустойки, оскільки його мета - домогтися виконання боржником його основного зобов'язання, а з припиненням зобов'язання ця мета зникає.
Якщо відбувається уступка права вимоги по основному зобов'язанню, то разом з тим до нового кредитора переходить і право вимагати неустойку. Рівним чином, якщо будь-яка особа приймає на себе відповідальність за зобов'язанням іншої особи, забезпеченим неустойкою (наприклад, поручитель), то вважається що ця особа прийняла на себе і відповідальність по додатковому неустоєчному зобов'язанню.
При цьому передача права вимоги може відбуватися як по обом зобов'язанням (основному та додатковому) одночасно, так і по кожному з них окремо. Обмежувати передачу прав лише по додатковому, неустоєчному зобов'язанню, на наш погляд, не можна, оскільки це буде суперечити сутності самого зобов'язання та інституту забезпечення зобов'язань. Право вимагати сплати неустойки належить кредитору, який вправі уступити його іншій особі на тих умовах та в тому обсязі, в якому вони належать йому на момент передачі. Тобто для неустойки можливість передачі права вимоги її сплати іншій особі наступає тоді, коли таке право виникло у первісного кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання основного зобов'язання. Але, оскільки неустоєчне зобов'язання має додатковий характер, при реалізації такого права вини