РОЗДІЛ 2
СТИЛІСТИКА ТРАДИЦІЙНОГО ХУДОЖНЬОГО ДЕРЕВООБРОБНИЦТВА ЗАХІДНОЇ ГУЦУЛЬЩИНИ
Народні промисли на Гуцульщинi, де землеробство не розвивалося, становили
основне джерело доходів населення i були важливими засобами iснування селян.
Етнограф В. Шухевич слушно зауважував, що в жодному "закутку Русi" народні
промисли не вiдiгравали такої важливої ролi, як на Гуцульщинi [185, ІII, 241].
Основними ремеслами були обробка дерева (теслярство, столярство, бондарство,
лижкарство, рiзьбярство та iн.), обробка шкiри (кушнiрство) та металу
(мосяжництво), ткацтво (лiжникарство), виготовлення керамiчних виробiв
(гончарство). Вироби народних майстрiв продавалися не тiльки на мiсцевих торгах
i ярмарках, але й у великих мiстах Австрiї, Польщi, Чехословаччини, Румунiї
[29, 96]. Розвитку народних ремесел сприяла вiдсутнiсть великих промисловiх
центрів. Основою торгiвельних вiдносин у ХIХ ст. було солеварiння,
лiсорозробки, лiсопильнi сплави (лiсосiки), нафтовидобуток (Надвiрнянський
р-н). У промисловостi було зайнято невеликий вiдсоток населення регiону, на
тартаках, гутах, транспортi працювала незначна його частка [27, 25-50].
До другої половини ХIХ ст. плоска рiзьба залишалась на "досить низькому
художньому i технiчному рiвнi" [12, 24]. Рiзьблення характеризувалось
лаконiчнiстю орнаменту дрібних предметів побутового вжитку, меблів – полиць,
скринь-столів, мисників (мисників-шаф, що утворювали одну меблеву форму
з’єднанням кількох полиць із дверцятами), ритуальних речей – найдавніших
дерев’яних ікон, хрестів, патериць, трійць. У будівництві з дерева екстер’єрне
різьблення застосовували рідко, декорували такі архiтектурні деталі, як
сволоки, одвiрки, двері, сохи, що пiдтримують галерею, просвіти голосників
церковних споруд, лиштви вікон надвіконних дашків. Як відзначає М. Моздир,
різьбленням не покривали внутрішні площини конструкцій, стіни цих будівель [29,
391]. Давньому плоскому різьбленню притаманне використання невеликої кількості
орнаментальних мотивів, що будуються на основі лінійних елементів та складніших
– хрестографем, розеток, “руж”.
У другiй половині ХIХ ст. вiдбувається пiднесення у розвитку гуцульського
народного рiзьбярства, що пов’язується з діяльністю окремих майстрів і родин.
Збiльшується iнструментарiй рiзьбярiв, удосконалюється технологiя, розширюється
орнаментальна палiтра композицiй. Для гуцульських ремесел було характерне те,
що таємницi майстерностi передавались вiд батька до сина, вiд сина – до внука,
– так формувалися своєрiднi школи того чи iншого ремесла. Бiльшiсть дослiдникiв
Гуцульщини видiляють декiлька осередкiв художньої деревообробки, які
розташованi у схiднiй частинi етнографiчного регiону – селах Яворові, Рiчці,
Брустурах, м. Косовi та прилеглих селах [Примітка.
У дослідженнях немає згадки про майстрів деревообробки з теренів Західної
Гуцульщини. ]
. Безперечно, формування стилiстики традиційного рiзьбярського декору
Гуцульщини пов'язане з родиною Шкрiбляків, під впливом якої сформувались
визначальнi для гуцульського рiзьбярства стильовi ознаки, що пiзнiше продовжили
рiзьбярi сiл Рiчки, Брустур, м. Косова.
У роботі докладніше розглядається тільки творчість тих майстрів зазначених
осередків, які працювали з традиційними для плоскорізьблення елементами та
мотивами, створили найхарактерніші варіанти схем гуцульського геометричного
орнаменту, у декоруванні виробів поряд із використанням інкрустації металом,
деревом, рогом, бісером, перламутром надавали перевагу сухій різьбі і не
застосовували випалювання, мозаїку, інтарсію.
Зачинателем знаменитої династiї Шкрiблякiв став Юрiй Шкрiбляк (1822-1884), що
удосконалив технiку рiзьблення, розширив інструментарій та залучив до
різьбярства токарство [186, 330]. Орнаментальні композиції Ю. Шкрiбляка
будуються на основі невеликої кількості елементів та мотивів, більшість з яких
– це прості лінійні мотиви – “драбинка”, “пояски” (“риски”), “ільчате письмо”,
“зубці”, “кривулька”, “вічка” (“очка”), “дужки”, “арочки”, “огірочки”;
складніші – “головкате”, “сльозки”, “хрещики” та хрестоподібні мотиви,
“ангелики”, “гачки”, “пшеничка”, “кочела”, ромби-“копаниці”, “вічка”-“кочела”,
“кучері” чи “баранячі роги”, “тарниці”. Центральними мотивами виступають
розетки, обведені півколами на тлі “ільчатого письма”, хрестографеми (“хрещики”
та складні хрести мальтійського типу), поміщені у “рамці в гачках”, “дужки з
трилисниками”, “сльозки”, смуги “очка”, “ангелики у віконечках”, “вірменський
хрест”, “соняшник з кочелами”. Де-не-де плоскорiзьблений орнамент доповнюють
елементи, викладені металом та баранячим рогом. Ю. Шкрiбляк працював переважно
на вибраному тлі (вирізаному долотом нище поверхні предмета). Чисте поле
виступало у майстра в ролі головного елементу композиції, різьблення було
мілким і вирізнялося надзвичайно тонким технiчним виконанням. У кожній
композиції різьбяра виразно читається схема декору, тому його твори легкi,
лаконічні і гармонійні. Роботи Ю. Шкрiбляка мають свiй виразний почерк,
виконанi т.зв. "шкрiблякiвським рiзцем" [62, 5-6; 186, 342].
Традицiї батька продовжили сини В. Шкрiбляк (1856-1926), М. Шкрiбляк
(1858-1920), онуки Ю. Шкрiбляк, брати Ю. Корпанюк (1892-1976) i С. Корпанюк
(1894-1970) та Ф. Шкрiбляк (1859-1942), Ф. Шкрiбляк (1889-1960) i Д. Шкрiбляк
(1925 р. н.) [7; 118]. Синів Ю. Шкрiбляка, на вiдмiну вiд батька, бiльше вабили
колористичнi ефекти у рiзьбленнi (в меншій мірі ця тенденція проявилась у
творчості В. Шкрiбляка). Орнаментальні композиції В. Шкрiбляка здебільшого
повторюють схеми Ю. Шкрiбляка, але він компактніше заповнює орнаментальну
площину мо
- Київ+380960830922