РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ КОНЦЕПЦІЇ
IНДИВІДУАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ................................ 106
2.1 Г. Спенсер про зміст навчання і виховання та роль батьків
....................... 106
2.2 Шляхи розумового розвитку дитини
............................................................ 121
2.3 Особливості морального виховання дитини
................................................ 139
2.4 Теоретичні основи фізичного виховання
..................................................... 154 Висновки до ІІ
розділу
.........................................................................................
166
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
......................................................................................
169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
............................................................. 174
ВСТУП
У цілях, пріоритетах і принципах національної доктрини розвитку освіти України
у XXI столітті підкреслюється, що головна мета української системи освіти —
створити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості, формування
покоління, здатного навчатися упродовж життя, створювати й розвивати цінності
громадянського суспільства [79. С. 14].
У дитячі роки складаються основи інтелекту людини, формуються різноманітні
потреби, погляди, ідеали, тому цей період є найбільш сприятливим і
відповідальним. Емоційна сфера дитини гостро реагує на звуки, явища та форми
навколишнього світу, а тому особливо сприятлива до зовнішніх впливів.
У Законі України про дошкільну освіту підкреслюється, що «дошкільна освіта
забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні
сімейного та суспільного виховання, ... забезпечує різнобічний розвиток дитини
дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей,
індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб» [50. С.
1].
У той же час система освітніх закладiв в умовах сучасних соціально-економічних
перетворень має ряд істотних труднощiв: зменшилася мережа дитячих садків,
знизилася певною мiрою ефективність виховної роботи. Сьогоднi педагоги шукають
способи відновлення суспільного престижу дошкільних установ, активно
застосовують інноваційні технології, новаторські форми й методи роботи в
дошкільних та шкільних навчальних закладах.
Особливу увагу в теорії і практиці дошкільного виховання сьогодні приділяють
проблемі індивідуального розвитку дитини. Відомо, що "індивідуальний підхід" як
принцип навчання і виховання дітей завжди був присутній у дошкільній
педагогіці, проте його сутність завжди залишається відкритим питанням для
подальших наукових досліджень. Внаслiдок цього в педагогічній практицi
поширилася думка про те, що здійснити індивідуалізацію в умовах суспільного
дошкільного виховання досить складно.
Тим часом, у сучасних концепціях дошкільного виховання відзначається важливість
диференціації й індивідуалізації навчально-виховного процесу відповідно до
індивідуальних здiбностей, нахилів, інтересів і потреб кожної дитини. Окремі
аспекти цієї проблеми були розкриті в працях українських вчених у галузі
дошкільної педагогіки й дитячої психології /Л.В. Артемова, А.М. Богуш, Г.I.
Григоренко, В.К. Котирло, О.В. Проскура, та ін./.
Цій проблемі присвячено ряд спеціальних досліджень. Зокрема, В. М. Галузинський
пропонує розмежувати поняття «індивідуалізація у вихованні» й «індивідуальний
підхід у вихованні», вважаючи під першим «систему педагогічних дій стосовно
кожного учня, спрямовану на максимально доцільне урахування вікових та
індивідуальних особливостей особистості» [30. С. 13], а під другим —
«застосування методів впливу на окремого школяра з урахуванням його
особливостей вікових, індивідуальних, статевих» [30. С. 13].
Значення і місце індивідуального підходу до дітей досліджувалися в
дисертаційній роботі Я. I. Ковальчук [60]. Автор підкреслює, що індивідуальний
підхід до дітей дошкільного віку має позитивний вплив на формування особистості
кожної дитини за умови, якщо він здійснюється у визначеній системі. Ця система
передбачає вивчення дітей та індивідуальний підхід до них у суворій
послідовності, в різноманітних видах діяльності, яка організована як безупинний
процес, що має загальну мету, відповідний зміст, продумані методи й чіткі
організаційні форми.
Уточнення сутності понять «диференціація» та «індивідуалізація» навчання дітей
дошкільного віку на матеріалі формування математичних уявлень зроблене в
авторефераті дисертаційної роботи Т. М. Степанової [109].
Розробка сучасних моделей виховання дітей не може проводитися без урахування
історико-педагогічного досвіду. «Історія педагогіки, — писав Ф. Ф. Корольов, —
зберігає і відтворює усе те, що є цiнним для людей у минулому виховної практики
та у вченнях про виховання. Адже багато матеріальних і, зокрема духовних
цінностей, створених раніше в галузi виховання, освiти й навчання, вiдповiдають
дійсностi. Без їхнього освоєння неможливе прямування вперед... Справжнi
педагоги знаходять у минулому відповіді на питання сучасності» [66. С. 56].
Проблема розвитку вітчизняного суспільного дошкільного виховання досліджувалася
в дисертації I.Г. Улюкаєвої «Становлення і розвиток дошкільної педагогічної
освiти в Україні /1905–1941 рр./» [110]. Значну увагу цим питанням приділено
при аналізі педагогічної спадщини видатних педагогів С.Ф. Русової, I.I.
Срезнєвського, І.М. Пiнчука [90]. Досліджувалися також проблеми розвитку
суспільного дошкільн
- Київ+380960830922