РОЗДІЛ 2
СИСТЕМА СОЦІАЛЬНО-МОРАЛЬНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ: ДИНАМІКА
ФОРМУВАННЯ І ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ
Методологічний аналіз ССМР, на нашу думку, надає можливість зробити висновок,
що формування ССМР у Збройних силах України, відбувається на основі соціальних
відношень у військових колективах, є відображенням функціонування
соціально-моральних регуляторів українського суспільства і насамперед, його
нормативно-ціннісної системи. Особливості функціонування ССМР в армії
визначаються специфікою життєдіяльності Збройних сил України.
Дослідження проблеми формування ССМР у Збройних силах припускає докладний
аналіз соціально-моральних регуляторів у змістовному і функціональному плані у
взаємозв’язку зі змінами, що відбуваються у всіх областях життя українського
суспільства й армії. Логічна послідовність дослідження вибудовується відповідно
до задуму дисертаційної роботи. За основу дослідження приймаються елементи
соціально-культурного рівня ССМР (норми, цінності, ідеали). У детермінаційній
взаємозалежності з елементами інших рівнів системи, вони утворюють відповідні
блоки, на основі яких в армійських умовах формуються і функціонують певні
механізми реалізації норм, цінностей та ідеалів. Таким чином, змістовний аналіз
елементів ССМР проводиться в тісному взаємозв’язку зі структурним і
функціональним аналізом системи в цілому.
В основі формування ціннісно-нормативної системи суспільства і у першу чергу
її нормативного блоку, лежать потреби, що є рушійною силою розвитку суспільства
і є соціальним регулятором суспільної поведінки, виконують роль мотивів у ССМР.
Потреби соціальних суб’єктів реалізуються тільки в результаті свідомої
діяльності, коли зовнішні спонукання стають мотивами їхньої поведінки. Потреби,
відповідно своєму соціальному значенню закріпляються у вигляді соціальних норм.
Суспільство, соціальна група одержують можливість направляти життєві орієнтації
особистості і її поведінки в ту чи іншу сторону, впливаючи на процес формування
і задоволення потреб особистості. Тому потреби можуть використовуватися як
фактор регулювання поведінки особистості, соціального суб’єкта.
Існують різні типи класифікації потреб. Відповідно до устоялих в соціальній
філософії поглядів, розрізняють два види потреб: природні і соціальні, які
створені суспільством. Під природними потребами розуміються повсякденні
нестатки людини, вони складають основу для виникнення і задоволення
соцієнтальних потреб. Соцієнтальні потреби класифікуються відповідно до форм
суспільної свідомості й областей життєдіяльності особистості. Тут виділяють
економічні, соціальні, політичні, культурні, релігійні, наукові, екологічні та
інші потреби. По соціальних носіях виділяють потреби групові, сімейні,
професійні, класові, етно-національні, конфесіональні тощо. Специфічним видом
соціальних потреб є необхідність в соціально-професійних структурах, які здатні
в будь-який час виконати завдання з захисту держави і її інтересів. Послідовне
розширення границь активності індивіда обумовлює його соціалізацію, тобто
присвоєнням їм елементів культури, засвоєнням соціальних норм і цінностей.
Усвідомлення і засвоєння цінностей суспільства складає вищий рівень потреб
особистості. Таким чином, людські потреби історично обумовлені, визначаються
даним історичним типом суспільних відносин, соціальним середовищем, у якому
живе особистість, системою виховання даного суспільства, а також самовихованням
цієї особистості [див.41.418].
Рівень розвитку потреб суспільства, що мають нерозривний зв’язок зі способами
їхнього задоволення, є показником характеру соціальних відносин, рівня їхнього
розвитку [див.42.114]. С.Е.Мартинюк відзначає, що задоволення потреб
індустріального суспільства актуалізувало “потреби вищого рівня, які не могли
бути задоволені в умовах існуючого типу організації соціального життя людини.
Тому виникає суб’єктивно зумовлена необхідність трансформації суспільства,
переходу його на якісно нові принципи функціонування... Духовні потреби людини,
актуалізація яких відсуває на другий план матеріальні потреби, спричинюють
якісні зміни у формі організації соціального життя, формуючи принципово інший
спосіб їх задоволення, який визначається як інформаційний ” [43.25].
Легітимація й актуалізація соціально-етичних потреб соціальними суб’єктами, на
думку автора дослідження, виводить їх на рівень соціально-моральних норм
суспільства чи соціальної групи. “У людини є потреби, але вона їх задовольняє
нормативно схваленим способом. Причому, задоволення потреби має не тільки
утилітарну, а й нормативну мету” [44.148]. Таким чином, в основі формування
соціально-моральних норм знаходяться потреби соціальних суб’єктів, що
виступають як мотиви поведінки. З іншого боку, норми взаємозв’язані з
цінностями. За думкою О.С.Шейко, – “якщо відбулося підтвердження значущості й
корисності діяльності в ціннісній формі, вона затверджується в суспільстві як
норма. Її нормативний характер зумовлює її упорядкування, встановлення
соціального регламентуючого контролю в межах усвідомленого вибору (дозволу,
заборони, кращої бажаності), заснованого на диференційованому оцінюванні
ступеня відповідальності діяльності нормі” [45.95].
У соціальній філософії нормами (з лат. – правила, взірець), прийнято називати
встановлені суспільством чи соціальною групою правила, що визначають стійкі
форми соціальної взаємодії людей, для досягнення функціональних цілей
суспільства [19.58]. Категорія норми набула самостійного значення як
філософське поняття в працях Є.Дюркгейма, М.Вебера, Т.Парсонса, які
витлумачували норму як стандарт поведінки пр
- Київ+380960830922