РОЗДіл 2. СТРУКТУРНІ осноВИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА
Згідно з розглянутими у першому розділі теоріями, сьогодні світ стоїть на
порозі нового значущого етапу соціальних перетворень – появі інформаційного
суспільства. Як відомо, структурними основами інформаційного суспільства, що
формується, є технологічна інноваційна сфера, політико-правова сфера,
економічна і соціокультурна сфери. Як було показано в попередньому розділі,
найбільше філософське осмислення одержали технологічні аспекти формування
інформаційного суспільства [7; 167-170], тому в нашому дослідженні є доречним
звернутися до його менш вивчених структурних компонентів.
Але, перш ніж перейти до їх соціально-філософського аналізу, розглянемо
контекст розвитку інформаційного суспільства, для чого звернемося до такої
актуальної характеристики сучасного соціуму, як глобалізація, тим більше, що
даний феномен як найкраще відбиває розвиток інформаційних процесів у світі.
Процеси глобалізації буде правомірним ототожнювати з другою половиною ХХ
століття, тобто періодом становлення інформаційного суспільства. Саме в цей час
складається політико-економічна і соціокультурна гіпервзаємозалежність різних
суспільств за рахунок виходу владних повноважень, дій і інтересів за межі
національних кордонів і державних територій. Розвиток і впровадження
інформаційно-комунікаційних інновацій у життєдіяльність суспільства істотно
послабило роль географічних просторів і обмежень, що накладаються ними.
Трансформація систем зв’язку, цифрових технологій у єдину світову систему
комунікацій сприяла підходу до розгляду світу як єдиної цілісної системи.
Результатом теоретичного осмислення зростаючої єдності світу з’явилася
концепція глобалізації. У найбільш загальному розумінні під глобалізацією
мається на увазі процес формування єдиного, цілісного й універсального соціуму,
в основі якого лежать зміни географічних і економічних факторів, що призводять
до глобального розширення сучасної світової системи [208]. Це об’єктивний
соціокультурний процес, змістом якого є зростаючий взаємозв’язок і
взаємозалежність національних культур, національних економік, політичних,
соціальних систем і навколишнього середовища [30]. Соціоприродна й
інтерсоціальна взаємозалежності характеризують і визначають економічні,
інформаційні і планетарні процеси. Світ змінюється, стає взаємопов’язаним і
взаємозалежним.
Важливо відзначити, що зміст процесу глобалізації має гетерогенний характер.
Найбільш значущі сутнісні риси глобалізації являють собою різнорідні за
походженням і сферам явища, механізми і процеси, що утворюють дуже суперечливу
системну цілісність. Більшість авторів до них відносять: утворення всесвітнього
ринку фінансів, товарів і послуг чи світової економіки; вихід бізнесу за
національні рамки за допомогою формування транснаціональних корпорацій;
впровадження і домінування в повсякденній практиці міжнародних відносин і
створення міжурядових і неурядових організацій, що діють на планетарному рівні;
колосальний розвиток засобів комунікацій і зв’язку, глобального інформаційного
середовища, взаємодій і відносин між країнами і народами, що призводить до
нової якості взаємозв’язку і взаємозалежності соціуму, де співіснують і складно
взаємодіють дуже неоднорідні і навіть протилежні соціокультурні тенденції;
формування і поширення єдиної глобальної культури з одночасним пробудженням
культурно-національної ідентичності; наростаючі негативні впливи на екосферу
планети й ін. [30; 102; 178; 179; 62; 45-46]. Саме за таких умов відбувається
становлення і розвиток інформаційного суспільства.
2.1. Політико-правові основи інформаційного суспільства
Вирішальну роль у формуванні інформаційного суспільства в умовах глобалізації
відіграють політико-правові основи. Часто в науковій літературі можна зустріти
твердження про втрату національною державою своєї значущості в епоху
глобального інформаційного суспільства. Поширення уніфікованої інформації,
трансконтинентальних телекомунікацій і глобальних мереж, транснаціонального
бізнесу “руйнує” національні кордони, що у свою чергу підтримує ідею про
відмирання держав і підрив державної влади і контролю над розвитком
інформаційно-комунікаційної сфери.
Але твердження про втрату значущості держави в інформаційну епоху є помилковим.
Дійсно, в інформаційно-комунікаційній сфері національна держава стикається з
такими взаємопов’язаними проблемами, як глобалізація й інтеграція власності,
гнучкість і розповсюдженість технологій, автономність і розмаїтність медіа,
втрата під впливом інформаційно-комунікаційних технологій важливості відстані
(“смерть відстані”, “кінець географії”, поява кіберпростору); інформаційний
сектор став глобальним, таким, що має капітал, таланти, технологію і
корпоративну власність, охоплює увесь світ за межами національних держав.
Проте, саме держава бере на себе роль каталізатора і координатора змін, що
відбуваються в інформаційній сфері, саме в її силах сформувати
нормативно-правову базу, що сприяє оптимальному розвитку даної сфери. Цю думку
підтверджує К. Мей: “Не тільки не зменшується роль держав під впливом
інформаційних і комунікаційних технологій, а навіть навпаки, вони будуть
відігравати дуже важливу чи навіть провідну роль у процесах, що, згідно з
поширеною думкою, є свідченням їх занепаду... Тоді як інформаційне суспільство,
кажуть, витісняє державу, сама його побудова потребує державного втручання...”
[102, с. 142].
Таким чином, держава відіграє провідну роль у стимулюванні розвитку і
використанні інформаційно-комунікаційних технологій
- Київ+380960830922