Ви є тут

Інтимна лірика як духовний феномен (чоловічий і жіночий дискурси)

Автор: 
Маковей Ганна Володимирівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0403U001254
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МОДИФІКАЦІЇ ЧОЛОВІЧОГО НАЧАЛА В ІНТИМНІЙ ЛІРИЦІ
(НА МАТЕРІАЛІ ТВОРЧОСТІ Д.ПАВЛИЧКА)
В інтимній ліриці Д.Павличка знайшли відображення драми й конфлікти чоловічого
серця, повнота відчуттів закоханого поета й глибина думки мудрого філософа. У
передмові до книжки інтимної лірики “Золоте ябко” Д.Павличко відкриває завісу
над таємницею обличчя свого кохання: “Ця книжка – мої переживання. Але мої
вірші не є фотографіями того, що було в дійсності, вони відображають скоріше
те, що діялося в моїй душі, коли я любив і спізнавав найглибшу тайну людського
буття. На світі нема нічого солодшого й гіркішого, міцнішого й тендітнішого,
святішого й гріховнішого за кохання. Це почуття формує в людині доброту і
жертвенність, виховує ніжність, розвиває розуміння й пожадання краси” [130:
5].
Кохання завжди вимагає присутності двох, адже його сутність – то спрямування
світу однієї людини на іншу. Для зручності дослідження ми умовно поділимо
емоційну річку інтимної лірики Д.Павличка на два береги: зміни почуттів і
станів ліричного героя та риси образу коханої, намальовані пером закоханого
майстра. Такий аналітичний прийом видається доцільним, бо наближає до певних
деталей, вражень, які переважають у тому чи іншому творі, надаючи ліриці
Д.Павличка імпресіоністичного забарвлення, творячи барвисту інкрустацію, яку
можемо назвати внутрішнім світом ліричного героя. Правда хвилинного переживання
в автора не суперечить його філософському ставленню до світу. Цінуючи мить, він
вплітає її у цілий візерунок свого життя.
Два береги ріки кохання ліричного героя абсолютно рівноправні. Цікаво
простежити видозміни станів ліричного героя, які ніколи не стають
самодостатніми, а, навпаки, набувають цінності й самоцінності у зв’язку з
жінкою. Кохання – це не однорідна константа, а ціла галактика мінливих станів,
емоцій, переживань, у центрі якої – кохана жінка. Психологи не раз
замислювалися над асоціаціями та станами, які образ коханої викликає в уяві
закоханого. Розглядаючи інтимну лірику Д.Павличка, ми спробували простежити, як
змінюється ставлення ліричного героя до коханої, й умовно виділили основні
об’єктивно існуючі опозиції станів, що відтворюють його багату внутрішню
біографію: досвід віку й молоді почуття, власне кохання й філософія кохання,
кохання небесне й земне, образ коханої (ідеальне й суперечливе), обожнення й
тривога, захоплення коханою й страх утрати, радість і біль, реальні й уявні
картини. Ці опозиції не привнесені, а виведені із самої творчості Д.Павличка. З
них було створено певну систему, своєрідну ієрархію, побудовану за принципом
сфер реалізації особистості та за принципом домінанти (переважно
морально-естетичного та філософсько-психологічного планів). У дослідженні не
було надано переваги хронологічному аналізові, оскільки окремі стани ліричного
героя варіюються на різних щаблях його зрілості, а відтак – у творчості. Ми
поєднали ці підходи, виділивши проблеми через ієрархію опозицій і системно
активізувавши хронологічний аналіз у межах окремих підрозділів (опозицій).
2.1. Досвід віку й молоді почуття
Динаміка почуттів ліричного героя Д.Павличка відбиває реальні психологічні й
вікові зміни, зміну поетичного письма. Найяскравіше це видно, коли зіставимо
юначу лірику й вірші зрілих літ. Розвиток почуття відбувався у двох основних
напрямках: наростання еротичного начала й поглиблення філософічності. Оскільки
в збірці “Золоте ябко” вираженість еротичного моменту превалює над іншими
аспектами, ми докладно розглянемо її в підрозділі “Кохання небесне й земне”.
Тут зупинимось переважно на аналізі збірки “Таємниця твого обличчя” та ранньої
лірики поета.
Філософія осіннього кохання – таку характеристику можна дати збірці “Таємниця
твого обличчя”. У ній – роздуми зрілого чоловіка, що крізь усе життя проніс
вогонь кохання, туга за молодим запалом і беззастережністю почуттів,
усвідомлення конечності життя й безконечності любові. У ній – дивовижно тонке
переплетення досвіду віку й молодих почуттів, що під рукою майстра ожило
галереєю мальовничих картин – бездоганних відбитків душі поета.
Роки, що минають, віддають увесь пережитий досвід у владу думок. А сильне
вираження чоловічого начала посилює панування раціо в психології ліричного
героя. Тому наповненість його внутрішнього світу визначається, як правило,
аналізом і осмисленням пережитого. Тому фарбами розуму виблискують ліричні
акварелі його інтимних переживань.
Навіяні досвідом віку роздуми зумовлюють домінантний у збірці стан смутку, туги
за хмільною порою, що безповоротно поринула в минуле. Неможливість повернути
весну й усвідомлення швидкого наближення зими народжують у серці ліричного
героя печальні й болісні переживання. Вже зникла молода ілюзія, що кохання буде
тривати вічно, а натомість прийшло розуміння конечності почуття. Звідси й образ
сну в поезії Д.Павличка, що, нетривалий, як і ява кохання, з’являється на мить
і зникає. Бажання зупинити сон, залишитись у солодкому полоні любові переходить
у розчарування від нездійсненності мрії. Зіткнення потягу до ідеалу й розбитої
ілюзії породжує самоіронію, що характеризує ліричного героя як людину, здатну
критично ставитись до себе, й досить сильну, щоб лікувати власні рани любові
(“Так гарно ти снилась мені…”).
Осіннє почуття, що прийшло на зміну полум’ю молодості, викликає в ліричного
героя суперечливі переживання. Інколи він відчуває полегшення, що минув той
нестримний і виснажливий шал почуття, і замість нього з’явилась внутрішня
рівновага й спокій. На зміну молодечому поверховому запалу прийшов сильний і
глибокий внутрішній процес (“Не пригадуй, що було! Не треба...”).
У внутрішній біографії зріло