РОЗДІЛ 2
АВТОЛОГІЧНЕ СЛОВО В ІНТИМНІЙ ЛІРИЦІ
("ЗІВ'ЯЛЕ ЛИСТЯ")
Збірка "Зів'яле листя" не перестає привертати уваги наших франкознавців цілком закономірно. Це унікальне явище не лише в українській літературі. Це явище того світового мистецького рангу, що й "Пісня пісень" у Біблії, орієнтальна поезія про одержимого невиліковною любовною пристрастю Меджнуна, а також натхненна апологетика Беатріче у Данте, "Страждання молодого Вертера" Ґете. "Вічна тема любові" (Л.Сеник) потребувала теж "нержавіючих" мистецьких засобів для її втілення.
Не втратили значення порівняно давніші студії "Зів'ялого листя" В.Щурата [202;189 - 203], М.Євшана [73;135 - 153], Я.Яреми [204; 91 - 123] та ін.
Чи належить "Зів'яле листя" до "втомленого реалізму" "кінця віку" - комплексу явищ так званого fin de siеcle, чи до декадансу, який то зараховують до модернізму, то до премодернізму, особливого значення немає. Глибина філософічності, психологізму та взагалі досконалість форми цього шедевру потребують невпинних студій, бо він є тим феноменом, нові грані якого виявляє кожна "зміна", кожна генерація дослідників.
Особливий інтерес викликає найновіший "жмуток" досліджень "Зів'ялого листя" - праці франкознавців, опубліковані у 80 - 90-ті рр. ХХ ст. і в перші роки ХХ ст. Маємо на увазі статтю Д.Павличка "Зів'яле листя І.Франка" [129; 106 - 108] - зразок так званої письменницької критики, особливо чутливої до "поетичного ремесла", секреті майстерності, відтак у тому ж році на сторінках того ж журналу [82; 105 - 116] вміщену студію М.Ільницького "Все, що мав у житті"... Повість Івана Франка "Перехресні стежки" у світлі авторської особистості", у якій поставлено питання про співвідношення згаданого роману із "Зів'ялим листям". Цих проблем, поруч з іншими, торкається М.Ільницький і в пізнішій статті - "Повість "Перехресні стежки": проблема художнього новаторства І.Франка" [83; 256 - 259].
Проблему інтертекстуальних зв'язків цієї збірки з прозою Франка продовжує розробляти М.Легкий (Ремінісценції "Зів'ялого листя" у прозі І.Франка [111; 41 - 53]). Сенсаційний характер мала стаття І.Денисюка та В.Корнійчука "Подвійне коло таємниць"[64; 126 - 138] про знайдений цими дослідниками в архіві Уляни Кравченко щоденник самогубця Супруна, про який іде мова у передмовах до першого й другого видання "Зів'ялого листя", а також публікація цього щоденника цими ж авторами (Невідомі матеріали до історії "Зів'ялого листя" [63; 265 - 281]). Виявляється, щоденник таки був, незважаючи на те, що І.Франко у передмові до другого видання "Зів'ялого листя" його, так би мовити, анулював, назвавши свій прийом "літературною фікцією". Немає сумніву, що саме цей щоденник читав автор збірки, оскільки на ньому віршик "O milosci, lamiesz kosci", текст якого був досі невідомий у франкознавстві. Слідом за У.Кравченко, І.Денисюк і В.Корнійчук вбачають "сліди прочитання" Супрунової передсмертної сповіді у "Зів'ялому листі", зокрема вважають, що саме це прочитання запрограмувало образ "маленького інструмента" як знаряддя самогубства ліричного героя. Цьому фіналу підпорядкована композиція. Разом з тим публікатори цього невідомого матеріалу не заперечують особистих інтимних переживань автора поезії "Тричі мені являлася любов" і всієї збірки, наголошуючи на складності полігенези "Зів'ялого листя".
Велике зацікавлення викликає цикл статей Любомира Сеника, присвячених аналізові філософії, проблематики і поетики "Зів'ялого листя" з ширшого погляду, ніж це було досі:
1) Філософські мотиви "Зів'ялого листя" [157; 18 - 24];
2) "Зів'яле листя" І.Франка: Вічний образ любові [158; 48 - 55];
3) Шедеври вічної теми в ліриці І.Франка [159; 33 - 39];
4) Морально-філософська антитеза "добро-зло" в збірці "Зів'яле листя" І.Франка і літературна традиція [160; 370 - 374];
5) "Зів'яле листя" І.Франка в контексті модернізму [161; 43 - 50].
Крім Л.Сеника, філософські мотиви "Зів'ялого листя" досліджує І.Папуша (Символічна структура "Зів'ялого листя" [130; 33 - 43]).
Нові аспекти інтерпретації "Зів'ялого листя" знаходимо у статтях Т.Гундорової ("Зів'яле листя" Івана Франка як явище модерної культурософії" [54; 9 - 15]). Разом з Л.Сеником дослідниця вказує на різноманітніші, ніж буддизм, джерела філософічності "Зів'ялого листя", зокрема на філософічність "Божественної комедії" Данте й "Фауст" Ґете, на матеріалістичну та ідеалістичну філософію зневіри Шопенґауера. У широкий круг сучасної Франкові культурософії вводить "Зів'яле листя" Т.Гундорова. Справді, Франко мав свою філософську систему, але не слід гадати, що він поклонявся Будді чи якимось іншим богам філософії Автора не можна ототожнювати з ліричним героєм, який "хапається", як потопаючий, то за одну філософію, то за іншу, аби виправдати свої психологічні ситуації, які часто міняються.
По-новому сприймають "Зів'яле листя" П.Салевич (Таїна горіхового зерня [155; 151 - 153]); В.Хархун (Персоносфера як фактор системної організації збірки І.Франка "Зів'яле листя" [188; 9 - 13]).
Збірку інтимної поезії І.Франка "Зів'яле листя" можна назвати "Піснею пісень" української літератури. Як і Соломонова "Пісня пісень" у Біблії, вона написана назагал високим стилем, адекватним високому почуттю зображеного кохання.
Але звернімо увагу на одне зазвичай не помічене місце в іронійній Франковій (згаданій вище) передмові, у якій є певний аналіз щоденника самогубця: "були се переважно ліричні оклики, зітхання, прокляття та бичування себе самого, а оповідання про факти дуже мало [182; 119]. Франка цікавить не риторика, а "фактична основа" перипетій кохання, іскринки "безпосереднього чуття", які є "поетичними тонами", видобутими безпосередньо з душі. Франко устами позитивного персонажа в оповіданні "Odi profanum vulgus" засвідчив свою апробацію ясного і простого стилю у вислові інтимних почуттів у ліриці. У "Зів'ялому листі" раз у раз модифікуються вжиті у переносному, образному значенні слова серце, душа як вмістилища почуттів; як і в народній творчості, засобами величальної поезії оспівується образ к
- Київ+380960830922