РОЗДІЛ 2
МЕХАНІЗМИ УЧАСТІ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТОРІВ У
РОЗДЕРЖАВЛЕННІ СТРАТЕГІЧНИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНІ
2.1. Економіко-правові засади участі іноземних інвесторів у приватизації
стратегічних підприємств України
Приватизація в Україні на даний момент перебуває на новому етапі свого розвитку
– на етапі грошового продажу стратегічних підприємств та монополій, який
потребує розробки індивідуальних приватизаційних процедур, поліпшення
інвестиційного клімату. Наявність великої зовнішньої та внутрішньої
заборгованості вимагає швидкого розпродажу державного майна за максимальну
ціну. І тут виникає питання залучення коштів у процес, що є важливим питанням
для процесу реформування відносин воласності, оскільки головним завданням
приватизації об’єктів державної власності виступає швидке підвищення
ефективності виробництва. Зрозуміло, що велика приватизація в Україні без
крупних фондів та іноземного капіталу нереальна. Зараз відбувається конкуренція
за іноземних інвесторів між Польщею, Угорщиною, Чехією, Росією, Україною.
Відомо, що капітал піде туди, де умови будуть кращі. Хоча основним джерелом
розвитку будь-якої ринкової економіки є місцеві компанії, дуже важливу роль
відіграють іноземні інвестори, які вкладають в підприємство свої кошти,
технології, досвід керівництва та відкривають доступ до нових ринків – все це
життєво необхідно для нормального функціонування підприємства в країні з
перехідною економікою. Важливі і менш “відчутні” наслідки іноземних інвестицій,
включаючи нові ідеї та методи роботи. Іноземні інвестори приносять нові
ефективні схеми менеджменту та забезпечують доступ до фінансових ресурсів (що
особливо актуально в умовах браку обігових коштів на підприємствах країн з
перехідною економікою), а також стимулють розвиток галузі, в якій функціонує
підприємство.
Усіх інвесторів турбують одні й ті ж проблеми: політична та економічна
стабільність і відкритість, прийняття справедливих та здійснюваних законів та
постанов, вільний доступ до виробничих ресурсів за розумними цінами. Вирішення
цих проблем безпосередньо залежить від вибраної стратегії. Інвестори також
приділяють увагу розміру внутрішніх ринків та темпам їх росту, що залежать від
економічної політики, а також близькості до основних міжнародних ринків.
Спеціальний пільговий режим для іноземних інвестицій створює ізольовані зони,
які мало сприяють розвитку економіки в цілому. Такі зони можуть зіграти
позитивну роль на початковому етапі перехідного процесу. Але разом з тим
зниження податкових ставок, вивільнення від митних платежів та інші пільги,
надані іноземним інвесторам, ставлять в невигідне становище місцевих інвесторів
і залишають бюджет додаткових надходжень. Перед країнами з перехідною
економікою постає завдання найскоріше ліквідувати такі зони й надати іноземним
інвесторам національний режим.
Низький рівень залучення прямих іноземних інвестицій в Україну частково
зумовлюють її несприятливий інвестиційний клімат (у правовому, економічному та
інфраструктурному аспектах), а також недоліки приватизації. За непряме
свідчення помилок у приватизаційній політиці може слугувати той факт, що
більшість іноземних інвесторів інвестувала в країну через проекти на “нульовому
циклі” або через спільні підприємства з приватними компаніями, а не через
приватизаційний продаж. Більшість іноземних інвесторів вважають, що
приватизаційна політика є важливим чинником, що впливає на прийняття їхніх
приватизаційних рішень. Передбачають, що після приватизації не лише виникнуть
нові можливості для придбання щойно приватизованих підприємств, а й поліпшиться
загальний інвестиційний та діловий клімат – завдяки підвищенню продуктивності
економіки та зменшенню урядового втручання.
На нашу думку, перехід до ринкової економіки можливий при здійсненні як мінімум
трьох економічних умов: роздержавлення економіки і приватизації власності;
становлення конкуренції; створення ринкової інфраструктури (товарних бірж, бірж
праці, інформаційних бірж) та двох неекономічних: необхідность суспільної
згоди; радикальна зміна економічної думки, відмова від старих стереотипів.
Головним питанням розвитку дієздатної, а ще більше оздоровлення хворої
економіки є залучення інвестицій. Фінансові вливання в економіку з боку держави
у переважній кількості випадків не є справжніми інвестиціями, набагато частіше
вони є звичайними дотаціями, орієнтованими не так на економічні потреби
конкретних підприємств, як у першу чергу на політичні мотиви, які в більшості
випадків пов'язані зі стратегічними питаннями боротьби за владу. Досить часто
такі дотації виправдовуються популістськими аргументами.
Відповідаючи на питання про доцільність, час внесення та обсяг інвестиції,
власник підприємства має керуватися економічними критеріями, при цьому він
повинен бути зацікавленим в отриманні прибутків, як правило, довгострокових,
але він також має бути готовим брати на себе власний ризик та частину ризиків
своїх працівників. Бажання отримувати високі прибутки та звести до мінімуму всі
можливі ризики спонукає власника інвестувати лише в такі підприємства та ділові
операції, які обіцяють успіх у середньо– та довгостроковій перспективі. У
ринковій економіці кожне підприємство має витримувати конкуренцію на внутрішніх
та зовнішніх ринках; таким чином воно постійно перевіряється на життєздатність
та наявність потенціалу розвитку і завдяки цьому може бути перспективним для
інвестора.
Інвестиції у підприємства, які не мають шансів на успіх, є неприпустимими і
неможливими; такі підприємства скоріше за все не зможуть вижити і будуть
ліквідовані.
Інвестиції здійснюються саме там, де і
- Київ+380960830922