РОЗДІЛ 2
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДОГОВІРНИХ ВІДНОСИН ЩОДО ОПЛАТНОГО НАДАННЯ МЕДИЧНИХ
ПОСЛУГ
2.1. Поняття і правова природа правовідносин щодо оплатного надання медичних
послуг
Джерела оплатних відносин із приводу лікування губляться в далекій давнині. Вже
в одному з найдавніших законодавств світу – Законах царя Хаммурапі – містяться
деякі правові положення щодо діяльності лікарів, за яку вони одержували доволі
велику винагороду.
Так, читаємо ми, якщо лікар зробив кому-небудь [тобто вільному] важку операцію
мідним ножем і врятував йому життя чи зняв кому більмо мідним ножем і зберіг
тому око, то повинний одержати десять сіклей срібла. Якщо це був
вільновідпущеник, то повинний одержати п’ять сіклей срібла. Якщо це був раб, то
його господар повинний сплатити лікарю два сікля срібла [39, с.30-31]. Якщо
лікар зростив зламаний [у людини] чи ж вилікував хворий суглоб, [то] хворий має
заплатити лікарю п’ять сіклей срібла. Якщо [це] син мушкенума, [то] він
повинний заплатити три сікля срібла. Якщо [це] раб людини, [то] хазяїн раба має
заплатити лікарю два сікля срібла [40, с.170].* [* Переклад з рос. – С. О.]
У Стародавній Греції поряд із лікарями від товариств чи від уряду (переважно
для бідних) медичні послуги надавали населенню також і вільнопрактикуючі
лікарі, що одержували плату, про яку домовлялися заздалегідь [41, с.151-155].
У Римі, також як і в Греції, разом із заснованими державною владою чи окремими
асоціаціями оплачуваними посадами лікарів, здійснювалася приватна лікарська
практика, що, потрібно відзначити, була доволі прибутковою. Доходи
вільнопрактикуючих лікарів складалися з отримуваних ними гонорарів, яких вони
могли вимагати і через суд (общинним лікарям одержувати гонорар, обіцяний на
початку лікування небезпечно хворими, було заборонено) [42, с.986-990; 43,
с.135].
Отже, навіть такий короткий екскурс в історію дозволяє зробити висновок, що
основними первісними формами організації медичного обслуговування населення
була «державна» і недержавна системи охорони здоров’я. Перша створювалася з
метою надання медичної допомоги найменш захищеним верствам населення (бідним) і
оплачувалася державою або благодійними товариствами. Інша грунтувалася на
діяльності вільнопрактикуючого лікаря як ремеслі і здійснювалась на основі
угоди його з пацієнтом, котрий сам і оплачував надані йому медичні послуги.
Причому, оплатність за надані лікарем медичні послуги, як видно, закріплювалася
вже на рівні закону.
Визначимо безпосередньо галузеву приналежність оплатних відносин між суб’єктом
надання медичних послуг і громадянами з приводу надання останнім різних
медичних послуг.
У першу чергу, слідуючи за методологією роботи, звертає на себе увагу те, що
розглянуті відносини складаються у сфері послуг, якій притаманний той же
економічний процес – виробництво, розподіл, обмін і споживання благ – як і
матеріальному виробництву.* [* Існує декілька точок зору щодо визначення меж
матеріального виробництва та сфери послуг. Не вступаючи в дискусію щодо цього
питання, погодимося з думкою тих економістів, котрі відносять працю лікаря до
виробничої сфери і знаходять у ній всі її атрибути – вартість, додатковий
продукт, національний прибуток. Звідси і медична послуга як ідеальний продукт,
котрий, як і звичайний товар, має вартість і додаткову вартість, розглядається
як результат цієї виробничої праці, результат виробничих відносин [44, с.17 і
далі; 45, с.13, 75-76, 93, 103; 46, с.8; 47, с.25, 31].] Але, на відміну від
останнього, окремі фази цього процесу у відносинах щодо надання медичних послуг
(виробництво й споживання) не віддільні одна від одної у часі та просторі,
більш того, вони, як правило, збігаються. Сфера послуг не створює продукту в
матеріально-речовинній формі, а лише надає корисний ефект, невіддільний від
самого процесу виробництва [44, с.15].
Діяльність суб’єкта, який надає медичні послуги (медичної організації, шляхом
суспільно корисної праці її медичних працівників), є продуктивною, тому що
характер праці лікарів нічим не відрізняється від праці працівників
матеріального виробництва. Як перші, так і другі створюють не тільки споживчу
вартість – корисний ефект, але і додаткову вартість, збільшуючи сукупний
суспільний продукт і капітал [44, с.17]. Частина витраченої праці, у вигляді
надання послуг, таким суб’єктом (медичним працівником організації) обмінюється
на капітал (у формі заробітної плати), інша ж частина – додаткова праця –
створює додаткову вартість (у формі прибутку) усієї медичної організації чи для
особи, що займається приватною медичною практикою.
Таким чином, суспільні відносини з оплатного надання медичних послуг є
відносинами економічного обороту, за допомогою яких відбувається переміщення
зазначених благ. Вони являють собою зв’язок виробництва і споживання, з’єднують
перше й друге, є одночасно заключним етапом господарювання та першим етапом
задоволення потреб громадян. Унаслідок цього вони нерозривно зв’язані, з одного
боку, із усім ланцюгом відносин виробництва, а, з іншого боку – з економічною
сферою кожного окремого громадянина [48, с.13].
Суб’єкт надання медичних послуг виробляє різні медичні послуги, котрі за
допомогою обміну їх на гроші, переміщаються зі сфери виробництва у сферу
особистого споживання громадянина. Виходячи з цього, в економічному розумінні
учасниками зазначених відносин будуть, з однієї сторони – виробник (комерційна
медична організація або особа, що здійснює приватну медичну практику), з іншого
боку – споживач (фізична особа) медичних послуг.
Відмітною особливістю оплатних відносин щодо надання медичних послуг є їх
специфічна товарно-грошова форма. Товар тут н
- Київ+380960830922