РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Критерії діагностики кліщового енцефаліту
Під спостереженням було 150 хворих на різні форми КЕ, які пере-бували на лікуванні в інфекційній лікарні м. Луцька та інфекційному від-діленні Ратнівської ЦРЛ у 1995-2000 рр., серед них - 69 чоловіків (46 %) та 81 жінка (54 %). Пацієнти були різного віку: до 17 років - 29 хворих (19,3 %), 18-30 років - 43 (28,7 %), 31-59 років - 63 (42,0 %), 60-70 років - 12 (8,0 %), старші 70 років - 3 чоловіки (2,0 %). Всі обстежені були розділені на три групи, у залежності від методів лікування: перша група (60 осіб) отримувала суто патогенетичну терапію, друга (30 хворих) - також специфічний імуноглобулін, третя (60 хворих) - лаферон одночасно з патогенетичним лікуванням.
Обстежено 30 здорових осіб в осередках КЕ на виявлення антитіл до вірусу в серологічних реакціях і вміст імуноглобулінів крові класів А, G, М.
Для встановлення діагнозу КЕ використовувались такі критерії:
1. Епідеміологічні - укуси кліщами у сезон активності кліщів (травень-жовтень), відвідування лісу напередодні захворювання, а також груповий характер захворювання осіб, що вживали термічно не оброблені молочні продукти в осередках розповсюдження КЕ.
2. Клінічні - гарячка, головний біль, нудота, блювання, менінгеальні симптоми, вогнищеві прояви, розвиток парезів і паралічів, особливо м'язів шийно-плечового поясу. Обстеження неврологічного статусу складалось з наступного: 1) визначалось збереження та повнота свідомості, орієнтації у просторі та часі, наявність загальномозкових явищ, стан пам'яті та психічний стан хворого; 2) виявлялись менінгеальні симптоми; 3) визначався стан функції кори головного мозку (мова, письмо, читання, розуміння усної мови); 4) досліджувалась функція черепних нервів; 5) досліджувались рухові функції (хода, активні та пасивні рухи, тонус м'язів, наявність парезів чи паралічів, гіперкінезів); 6) визначались сухожилкові, періостальні, шкірні рефлекси, патологічні рефлекси (Вартенберга, Вендеровича, Жуковського, Лері, хапальний, Бабінського, Оппенгейма, Гордона, Шоффера, Россолімо, Менделя-Бехтерєва, Штрюмпеля, захисні рефлекси), клонуси і синкінезії; 7) досліджувались поверхнева (тактильна, больова, температурна), глибока (м'язово-суглобова) і складна чутливості (відчуття локалізації та двомірно-просторова чутливості); 8) досліджувалась функція ВНС (рівномірність зіниць, наявність салівації, вегетативна іннервація шкіри, дермографізм, вегетосерцевий рефлекс Ашнера-Дан'іні, кліностатичний та ортостатичний рефлекси); 9) визначалась функція органів малого тазу.
3. Лабораторні - виявлялось підвищеного рівня антитіл у РЗК до вірусу КЕ з наступним наростанням у 2-4 рази та більше в динаміці захворювання, а у поодиноких сироватках крові титр антитіл 1:80 та вище.
У відповідності із завданнями дослідження у хворих на КЕ вивчались деякі показники неспецифічної резистентності організму, стан гуморального імунітету, групи крові, показники ліквору.
Виключались грип, нейроінфекцій іншої етіології (хвороба Лайма, вірусний серозний менінгіт, спричинений ентеровірусами, вірусами герпесу, туберкульозний менінгіт, всі вторинні менінгоенцефаліти та енцефаліти, поліомієліт) за допомогою серологічних та вірусологічних методів обстеження.
4. Інструментальні - АКТ головного мозку, ЕЕҐ при виникненні симптомів вогнищевого ушкодження ЦНС.
2.2. Лабораторні методи дослідження
Забір крові для дослідження проводили натще зранку в один і той же час шляхом пункції ліктьової вени. Для визначення титру антитіл до вірусу КЕ в хімічно чисту пробірку вносили 5 мл крові. В іншу пробірку брали 10 мл крові для визначення груп крові та резус-фактора. З неї також отримували сироватку, яку використовували для визначення концентрації імуноглобулінів класів А, М, G. Забір крові для дослідження проводився при госпіталізації (перший тиждень захворювання) та повторно через 14 днів.
Спинномозкову пункцію робили у випадку виявлення менінгеальних симптомів за згодою пацієнта, у лежачому положенні хворого після міс-цевого знеболення 0,25 % розчином новокаїну, у проміжках L3 - L4 або L4 - L5. Отриманий ліквор використовували для клінічного та біохімічного дослідження. Повторно пункція проводилась через 10 днів. У разі збері-гання запальних явищ, хворих пунктували втретє, через 10 днів.
У визначенні титру антитіл використовували РЗК з постановкою мікрометодом, яка проводилась у лабораторії трансмісивних вірусних інфекцій Львівського НДІ епідеміології та гігієни *. Забір матеріалу про-водився на першому та третьому тижнях хвороби.
Для дослідження необхідно мати мікротитратор Такачі, 0,01М трис-буфер (або фізіологічний розчин), комплемент, 2,0 % суспензію еритро-цитів барана, гемолітичну сироватку, антиген.
Перед постановкою РЗК визначали активність антигену. З цією ціллю робили послідовні двократні розведення антигену, починаючи з 1:16, з'єд-
* Висловлюємо глибоку вдячність доктору медичних наук, професору І.А. Винограду за методичну і практичну допомогу у виконанні цього фрагменту досліджень
нували у присутності комплементу з двократними розведеннями імунної сироватки, починаючи з 1:10. Сироватки, що досліджували, розводили трис-буфером чи фізіологічним розчином натрію хлориду 1:8, прогрівали на водяній бані 20 хв при температурі 58 °С. РЗК починали із титрування комплементу.
У першу пробірку наливали 5,4 мл трис-буферу та 0,6 мл комплементу, в інші пробірки розливали по 1,0 мл розчинника і послідовно по 5,0 мл розведеного комплементу, починаючи з першої пробірки.
З кожної пробірки відбирали по краплі комплементу, додавали по 2
краплі гемолітичної системи, струшували та поміщали у термостат при 37 °С на 15 хв, знову струшували. Реакцію читали через 30 хв. Титром ком-плементу вважали його розведення, яке дало повний гемоліз. Робоча доза
комплементу вища по відношенню до титру на 30,0-40,0 %.
Гемолітичну систему готували з