РОЗДІЛ 2
УМОВИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДІВ ТА МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Коротка характеристика ґрунтово-кліматичних особливостей зони досліджень
Продуктивність сільськогосподарських культур залежить від багатьох факторів. Важливе місце серед них належить ґрунтовим та погодним умовам, особливо в зоні ризикованого землеробства, якою є південна зона України. Ось чому необхідно їх враховувати при аналізі даних експериментальних досліджень.
Для вивчення впливу мінеральних добрив на процеси росту і розвитку, врожай та якість зерна сорізу було закладено польові досліди в експериментальному господарстві Інституту землеробства південного регіону УААН, яке розташоване в південній Степовій зоні України. Відповідно до агроґрунтового районування сюди входить 67,3 % зрошуваних земель України [62].
Ґрунт дослідних ділянок темно-каштановий середньосуглинковий. Рельєф місцевості переважно рівнинний і слабко хвилястий.
Механічний склад - крупно-пилуватомулистий середній суглинок високого ступеню розпилення зі слабо виявленою структурою орного та підорного горизонтів.
Характерною особливістю темно-каштанових ґрунтів південного регіону України є чітка диференціація профілю на генетичні горизонти, у тому числі й на ілювіальний.
Власне гумусний горизонт темно-сірий із каштановим відтінком, товщиною 0-28 см, характеризується грудучкувато-зернистою структурою. Він вміщує значну кількість решток коренів. Орний горизонт - 0-22 см. Перехідний горизонт має крупнозернисту або грудкувато-призматичну структуру. Під гумусним горизонтом залягає карбонатний ілювій у вигляді білозірки. Ґрунтоутворювальна порода представлена лесом, який збагачений на вапно та гіпс. Останній залягає на глибині близько двох метрів.
В орному шарі темно-каштанових ґрунтів міститься 2-3 % гумусу. Кількість його з глибиною поступово зменшується.
Ємність поглинання темно-каштанових слабосолонцюватих ґрунтів складає 30,5 мг-екв на 100 г ґрунту. Причому, на частку кальцію приходиться 21,3, магнію - 6,3, натрію - 1,3, калію - 1,6 мг-екв, тобто ґрунтово-поглинальний комплекс насичений в основному кальцієм та магнієм. На значну глибину темно-каштанових ґрунтів виносяться лише легкорозчинні солі. Нагромадження карбонатів кальцію та магнію спостерігається у перегнійному горизонті. У зв'язку з цим скипання під дією соляної кислоти можна спостерігати на незначній глибині.
Реакція ґрунтового розчину верхніх горизонтів близька до нейтральної або слаболужна (рН = 6,9-7,4), вниз по профілю, як правило, зростає. Верхні горизонти темно-каштанових ґрунтів мають значну вологоємність, невелику об'ємну вагу, порівняно з нижче лежачими шарами, а також досить велику щільність.
В орному шарі ґрунту дослідної ділянки в роки досліджень у середньому містилося 2,2 % гумусу, валових азоту, фосфору та калію 0,118-0,120; 0,114; 2,5-2,7 % відповідно, у тому числі рухомих: 16,0; 26,3 та 280 мг/кг ґрунту; цинку - 4,2, міді - 6,28, марганцю - 165,6, кобальту - 1,41 мг/кг ґрунту. рН водної витяжки 7,0-7,2.
Скипання від соляної кислоти спостерігається на глибині 24-45 см. Агрофізичні властивості метрового шару ґрунту характеризуються слідуючими показниками: щільність зложення - 1,43 г/см3, загальна шпаруватість - 45,0 %, найменша вологоємність - 20,5 %, вологість
в'янення - 9,1 %.
Клімат зони південного Степу досить континентальний, жаркий і сухий. Континентальність проявляється у різких та частих коливаннях річних і місячних температур повітря, опадів та інших агрометеорологічних показників. Але вона не скрізь однакова і пом'якшується як на північ зони, так і у напрямку зі сходу на захід. Практично щороку бувають періоди з сильними вітрами, пильними бурями, суховіями. Тривалість вегетаційного періоду становить у середньому до 230, безморозного - до 190 днів.
Зими у цій зоні безсніжні, м'які з нестійкими морозами та відлигами, в окремі роки бувають суворими. Середня температура найбільш холодного місяця року - січня - мінус 2 - мінус 4оС. Сніговий покрив невеликий - 10-20 см. Середня глибина промерзання становить 35 см. Сильні зимові вітри здувають сніг із відкритого степу у зниження, від чого ще більше скорочується поверхневе зволоження ґрунту.
Весна, як правило, рання, холодна, розпочинається у першій декаді березня, коли середньодобова температура повітря переходить через + 5оС, супроводжується зниженням відносної вологості повітря, збільшенням кількості сонячних днів.
Літо - жарке та посушливе. Середня температура найтеплішого міся-
ця - липня - +23 - + 25оС. Частіше жара настає ще в червні і триває до серпня. Влітку випадає більша частина річної кількості опадів, проте нерівномірно, переважно у вигляді злив. Волога швидко випаровується, тому глибокого промочування ґрунтів не відбувається. Запаси вологи у ґрунті створюються в основному за рахунок осінніх опадів та вод весняного сніготанення. Проте навіть у цей період ґрунт зволожується неглибоко, тому продуктивної вологи буває небагато.
Осінь починається при переході середньодобових температур повітря через 10оС. Характерна особливість осіннього періоду - збільшення хмарності, числа днів з опадами, початком заморозків. Дуже часто спостерігається повернення тепла з сонячною погодою. Перехід середньо-добової температури через 5оС співпадає із закінченням вегетаційного періоду.
Важливим показником теплового режиму є сума температур, яка характеризує потребу рослин у теплі. Сума ефективних температур вище 10оС у південному Степу складає 3200-3400о.
Слід зауважити, що температурний режим степової зони України досить сприятливий для одержання високих врожаїв зернових культур за умови забезпечення їх вологою.
Кількість сонячної радіації за рік у зоні Степу складає 110-120 ккал/см2. Опадів за рік випадає від 340 до 400 мм. Гідротермічний коефіцієнт (за Селяниновим), який залежить не тільки від кількості опадів, а й від температурного режиму, знаходиться у межах 0,5-0,7. Коефіцієнт зволоження (за Бу