РОЗДІЛ 2
ОСНОВНІ ВІХИ ІСТОРІЇ ОДИЧНОГО ЖАНРУ
2.1 Генеза і розвиток оди в європейській літературі.
Жанр оди генетично пов'язаний з урочистою хоровою лірикою у Давній Греції, що вона поєднувала релігійні гімни з піснями на честь окремих осіб чи богів. Як зазначають дослідники античності, усі жанри хорової лірики поділялися на дві групи: на честь богів (гімни, пеани, дифірамби, просодії, парфенії) і на честь людей (гіпорхеми, енкомії, френи, епінікії). У даній палітрі різновидів грецької античної хорової лірики жанр оди як такий ще не виокремився. Це станеться пізніше, і власне одами будуть називати ліричні вірші Горація, як про це пишуть такі сучасні дослідники оди як Тереза Косткевічова: "і тепер важко визначити той момент, коли грецьке слово "???" почали вживати в його сучасному значенні... однак за спостереженням дослідників можна припустити, що цей момент пов'язаний з творчістю Горація (з рецепцією його лірики)" - [294, 31], хоча у літературознавчих дослідженнях почасти навіть вірші Піндара називають одами ( з усіх жанрів хорової лірики Піндара до нас дійшли лише епінікії, як зазначив Михайло Гаспаров, невипадково, бо для поета та його сучасників лірика на честь людей - про те, що у світі мінливе - була важливішою, ніж лірика на честь богів - тобто про те, що є вічним).
Таким чином, історія жанру оди починається у добу античності і дає підстави стверджувати, що Піндар і Горацій були творцями двох різних видів оди і європейська одична традиція досить чітко реагувала на ці різновиди. Літературознавці традиційно називають Піндара (як першого) "епонімом жанру" оди. Зауважу, що вже Горацій формулював різницю між власними поетичними досягненнями, з одного боку, і художньою практикою Піндара, з другого. Піндарична ода відзначалася громадянським пафосом, піднесеним тоном, емоційною інтенсивністю мови, сміливістю несподіваних асоціацій і складною віршово-строфічною будовою. А гораціанська ода звичайно була індивідуально адресована, прагнула до узагальненої рефлексії і понадчасової актуальності (оди Піндара, як правило, писались за враженнями від конкретних подій), була витримана у спокійних тонах, оперувала невишуканими засобами поетичної мови.
Першим важливим етапом у розвитку європейської оди слід вважати саме творчість Піндара. Підсумовуючи поетичний досвід та доробок Піндара у жанрі епінікія (тобто власне у жанрі одичному), М.Гаспаров пише: "Каждый эпиникий был ответом на одну задачу, поставленную действительностью: вот совершилось новое событие - победа такого-то атлета в беге или в кулачном бою, как включить это новое событие в систему прежних событий, как показать, что оно хоть и меняет, но не отменяет то, что было в мире до него? Чтобы решить эту задачу, лирический поэт должен был сместиться с точки зрения "изблизи" на точку "издали", охватить взглядом мировое целое в более широкой перспективе и найти в этой перспективе место для нового события. В этом и заключалось то утверждение меняющегося мира, глашатаем которого была лирика " [98, 365-366].
Важлива подія, що стає темою оди (для Піндара це перемога на іграх), пов'язана безпосередньо з минулим, у поетиці Піндара -міфічним минулим: "Утвердить новое событие, включив его в систему мирового уклада,- это значило: выявить в прошлом такой ряд событий, продолжением которого оказывается новое событие. При этом "прошлое" для Пиндара - конечно, прошлое мифологическое: вечность откристаллизовывалась в сознании его эпохи именно в мифологических образах. А "ряд событий" - конечно, не причинно-следственный: его дорационалистическая эпоха мыслит не причинами и следствиями, а прецедентами и аналогиями" [98, 367]. Відзначені М. Гаспаровим ідейно-художні особливості од Піндара стали вагомими моментами одичної жанрової традиції у європейській літературі, особливо це стосується проблеми реляцій між минулим та сучасним у художній цілісності твору, що належить до жанру оди, а також функції міфу в одичному жанрі. Якщо в епосі міф розповідався заради міфу, тобто ради нагадування і пояснення подій минулого, то в оді Піндара міф розповідався ради конкретної, сучасної поету події. Аналогічно і звернення до минулого в оді, як правило, провокує алюзії на сучасні поету події чи персони.
Другою важливою віхою у розвитку європейської оди була творчість Горація. Хоча, з одного боку, Горацій орієнтувався на Піндара (дослідники пишуть навіть про "піндаризм Горація", що став предметом численних розвідок [294, 57], і його орієнтація стосувалась перш за все складності й композиційної техніки власних од. Однак, з другого боку, оди Горація самі стали взірцем для жанру на цілі віки розвитку літератури. Гораціанська ода характеризується композиційною врівноваженістю протилежних тем (вірш починається динамікою думки, що коливається між двома контрастними темами, а закінчується поступовим затуханням на "золотій середині"), вона майже завжди має конкретного адресата і містить сентенцію чи пораду. Тематично оди Горація дуже різноманітні: звернення до богів, політичні вірші, філософські роздуми, любовна лірика і вірші на різні випадки життя.
Згадаймо тут принагідно, що в європейській літературі доби класицизму жанровий репертуар орієнтованих на класичні зразки од був досить різноманітним: високі урочисті оди називалися піндаричними, легкі, любовні, застільні - анакреонтичними, а "середні", філософсько-моралістичні - гораціанськими.
Узагальнюючи висновки літературознавчих штудій щодо античної оди, зазначимо, що опис рис епінікія Піндара важливий не тільки для пошуків коренів античної оди, але і для визначення певних характерних рис традиції одичного жанру в європейській літературі. Скористаємось, з огляду на це, висновками дослідників античної літератури, що виділяють такі найістотніші спільні риси епінікіїв:
1) гармонійне поєднання і співіснування конкретного і загального, індивідуального і колективного у структурі художньої цілісності твору;
2) типовість сюжетної структури (хвала переможцю, його роду і місту