РОЗДІЛ 2
Особливості семантики та функціонування аксіологічної лексики і фразеології в художньо-публіцистичних виступах сучасних письменників
2.1. Мовностилістичне поняття аксіологічного значення
2.1.1. Оцінка як компонент семантики слова
Реальна дійсність, різноманітні аспекти взаємодії людини з об'єктами навколишнього середовища виражаються через мову, яка є продуктом розумової діяльності та мовленнєвої творчості людини. Пізнаючи світ, людина намагається визначити цінність предметів, явищ, законів природи, суспільства для свого буття. Цінність предметів або явищ змінюється на кожному історичному етапі розвитку суспільства, а відповідно змінюється і їх оцінка людиною як особистістю і як членом суспільства. Таким чином, аксіологічне, або оцінне, ставлення до реальної дійсності є унікальною антропоцентричною формою сприйняття [4, 19].
Оцінка відзначається складністю процесу виникнення, а тому вона є одночасно категорією семантики, когнітології, логіки, філософії та лінгвістики. Спочатку аксіологічний рівень як рівень цінностей, ідеалів, норм розглядався у філософії. Зокрема, в античні часи на початкових етапах дослідження вона трактувалася тільки як філософська категорія. Розвиток цієї теорії зумовив виникнення в ХІХ столітті "філософії цінності". Термін "аксіологія" вперше був вжитий на початку ХХ століття. У 1902 році французький філософ П.Лапі у праці "Logique de la volonte" називає цим терміном науку про моральні цінності. Довершили розробку змісту поняття "аксіологія" Е. фон Гартман та Р.Лотце, започаткувавши таким чином нову філософську дисципліну. У філософії аксіологія розглядається як "філософське вчення про природу цінностей, їх місце в дійсності та про структуру ціннісного світу, тобто про зв'язки різних цінностей між собою, з соціальними і культурними факторами та структурою особистості" [189, 731]. Це вчення охоплює такі категорії як інтерес, значущість, цінність, ціннісна предметність, ціннісні уявлення, ціннісні судження, ціннісна орієнтація, ціннісна установка, оцінка, цінності-норми, цінності-об'єкти [4, 11]. Отже, поняття оцінки, його природу, відношення до наукового знання та реального світу, співвідношення ціннісного буття та оцінної свідомості, специфіку оцінки індивідом або соціальними групами системи загальнолюдських цінностей, причини змін ціннісних орієнтацій тощо досліджує саме аксіологія. Проблематика цієї науки охоплює як вихідні моменти розвитку цінностей, так і процес їх актуальної реалізації. Звичайно, цінність як аксіологічна категорія тісно пов'язана з поняттям оцінки. Оцінювання - це проведена суб'єктом розумова операція над предметом висловлювання (сприйняття, розуміння, узагальнення, заключення і т.д.), що являє собою оцінку в найбільш широкому її розумінні.
Оцінка як філософське поняття - це судження, в якому характеризується моральна гідність якогось об'єкта, що володіє моральними якостями, і виявляється вона в категоріях добра і зла, залежить від об'єктивних критеріїв моральності, які мають історичний характер і змінюються залежно від суспільного ладу. Отже, основою оцінки є, на думку філософів і логіків, порівняння об'єкта оцінки з деякою нормою [126, 7], тобто співвіднесення предметів, явищ чи подій з нормативною картиною світу, що є основним призначенням категорії оцінки. Оцінка є історично та класово зумовленою, оскільки в різних історичних епохах і в різних типах соціального устрою суспільства оцінка може змінюватися, залежно від конкретної історичної ситуації чи конкретного соціального прошарку суспільства.
З античних часів починається й розгляд оцінки як лінгвістичної категорії. Так, розширення аксіологічної семантики сприяло формуванню шкали оцінки, вдосконаленню мовленнєвих форм її вираження, виділенню окремих кваліфікативних типів (піфагорійці, платоніки, Арістотель), розвитку негативного аспекту, аксіологізації поняття "байдужий" (неоплатоніки, стоїки) тощо. Саме мислителі Давньої Греції створили кваліфікацію, яка набула статусу лінгвофілософської наукової категорії з усіма притаманними їй характеристиками. Лінгвістичний поворот в аксіології, що відбувся в філософії класичного періоду, став визначним етапом у розвитку як філософії, так і мовознавчої науки. Західноєвропейські філософи класичного періоду розглядали оцінку як власне лінгвістичну категорію у світлі таких проблем, як:
1) оцінка як один із видів модальності,
2) зв'язок оцінки з природними властивостями об'єкта,
3) аксіологічна та дескриптивна лексика в комунікативному акті,
4) мовленнєві функції оцінних номінацій,
5) текстова цілісність та відсутність суперечностей у тексті, який містить оцінні та деонтичні найменування [159, 6].
Пізніше смислова специфіка оцінки розглядалася крізь призму комунікативних цілей кваліфікативних мовленнєвих актів (А.Айєр, П.Ноуелл-Сміт, Д.Перрі, Р.Хеар). Такий прагматичний підхід до вивчення категорії оцінки зумовив розгляд мови в функціональному, діяльнісному аспекті, аналіз використання мовних знаків комунікантами як з метою відображення та репрезентації фактів реальної дійсності, так і для повідомлення своїх оцінок, почуттів, емоцій у відповідній конситуації [113, 130].
Таким чином, основна увага лінгвістів зосереджується на авторській суб'єктивній оцінці та впливі на адресата, що спричинило поділ аксіологічних найменувань на власне оцінні (одиниці з первинним аксіологічним компонентом) та контекстуально оцінні (одиниці з первинним дескриптивним компонентом, які набувають оцінного відтінку лише контекстуально), виділення їх оцінної полісемантичності, різноманітні ілокутивні тлумачення тощо.
Нині аксіологічна проблематика вивчається в логіко-психологічному, культурологічному та комунікативно-прагматичному аспектах лінгвістики. Категорія оцінки привертала увагу багатьох дослідників, деякі з них розглядали оцінку як стилістичну категорію, що представлена у вигляді певної стилістичної конотації, це зокрема І.Арнольд, О.Ахманова, С.Кривонос, інші вказували на семантичну сутність
- Київ+380960830922